З 5 по 9 листопада в Бремені (Німеччина) проходив 22-й чемпіонат світу з карате WKF. Понад 900 учасників із 116 країн вели жорстку і безкомпромісну суперечку за 16 комплектів медалей (ката – особисті та командні, куміте – особисті та командні). Справжній прорив до світової еліти карате здійснила на цьому турнірі національна збірна України – на її рахунку 2 бронзові медалі: чоловіки (куміте, вага до 75 кг) – Станіслав Горуна (Львів, тренер Антон Нікулін) і жінки (куміте, вага – 68 кг) – Ірина Зарецька (Одеса, тренер Денис Морозов). І як вишенька на торті є у нас і золота медаль бременського чемпіонату: її для України завоювала Уляна Смирнова (Київ, тренер Максим Невмержицький та Олександр Бунцев). Мужня спортсменка стала кращою на планеті у змаганнях інвалідів за програмою «ката на колясках».
Такого потужного і успішного результату на чемпіонатах світу українські каратисти досягають уперше в своїй більш ніж 40-річній історії. Ця історична перемога стала можлива, на мій погляд, завдяки багато в чому, насамперед, самовідданій і, головне, системній, продуманій і чітко організованій роботі всієї Української федерації карате на чолі з президентом Сергієм Левчуком і його командою. Браво, УФК!
Сезон полювання відкрито
Будь-які фінальні змагання від районного масштабу до Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи починаються задовго до їх першого старту. До них, як відомо, шлях не близький і тернистий: йде щоденна підготовка за участю в різних змаганнях. Трапляються тут злети і спади спортивної форми, травми та інші складні ситуації, котрі як позитивно, так і негативно впливають на загальний стан спортсмена, і команди в цілому. І вкрай важливо для кінцевого результату пройти цей підготовчий етап з максимальною користю та ефективністю.
Інтереси збірної в Українській федерації карате завжди були пріоритетними. Їм постійно приділялася першочергова увага, знаходилися необхідні фінанси для організації та проведення зборів, участі в усіляких змаганнях. І хоча проблема коштів для федерації вкрай гостра протягом усього періоду її існування, необхідний мінімум для збірної керівництво УФК разом із Міністерством молоді та спорту України знаходять завжди.
Так було і напередодні 22-го чемпіонату світу з карате в Бремені, коли для національної команди і її головного тренера Антона Нікуліна був створений режим найбільшого сприяння. Заключний і дуже інтенсивний збір перед виїздом до Німеччини пройшов на базі львівського клубу «Юніон» з 21 по 26 жовтня: дворазові щоденні тренування в відмінно обладнаному залі, відновлювальні процедури, проживання та харчування, відпочинок – усе було ретельно продумано, грамотно організовано та проведено, з урахуванням досвіду дворічної давності, отриманого напередодні паризького чемпіонату світу – 2012. Підняло настрій членам збірної та її наставнику раптова і від того ще більш приємна поява в залі ввечері 24 жовтня президента УФК Сергія Левчука. Він не тільки тепло і відкрито поспілкувався з майбутніми учасниками чемпіонату світу та побажав усім їм успіху в Бремені. Збірники отримали також від спонсора федерації фірми «Адидас» новеньке білосніжне кімоно, рукавички і маківари, а деякі з них і досить солідні грошові премії за успішні виступи в сезоні 2014 року. Тут уже постаралося рідне Міністерство молоді та спорту України. Останнім часом воно чимало робить для підтримки Української федерації карате і розвитку нашого виду спорту. Підставило Міністерство своє міцне плече УФК і в підготовці до головного старту року…
У понеділок, 3 листопада, о 10.30 ранку, на комфортабельному автобусі «Мерседес», наданому збірній львівською турфірмою «Спорт-тур», ще одним партнером УФК, національна команда українських каратистів вирушила в місто знаменитих бременських музикантів. Шлях стояв неблизький – через всю Польщу і Німеччину. Нас чекав 22-й чемпіонат світу з карате WKF! З ним ми пов’язували великі надії. І серйозні підстави на те були: за два роки, що минули після Парижа, представники УФК ставали переможцями та призерами багатьох великих міжнародних змагань, включаючи чемпіонати Європи та турніри Прем’єр-ліги. Імена братів Станіслава та Ярослава Горунів зі Львова, їхніх земляків – Олега Филиповича та Іллі Нікуліна, Ірини Камінської та Каті Кривої, киян – Жанни Мельник (за чоловіком Кузьменко) та Віталія Семенцова, Аніти Серьогіної з Іллічівська, одеситок Ірини Зарецької та Ані Крещенко, Євгенія Мотовиліна з Чернівців, та й деяких інших українців – добре відомі нині в Європі. Прийшов час прориватися до світової еліти. Сезон полювання для сміливців відкрито! І вільне давнє німецьке місто Бремен найкращий для цього майданчик. Кому ж із них посміхнеться фортуна?
День за днем
Трохи забігаючи наперед, з радістю повідомляю, фортуна щедро й променисто посміхнулася всьому українському карате. Додому через п’ять днів змагань ми повертаємося з медалями чемпіонату світу! Це колосальний успіх для всього нашого виду спорту. Дався він у неймовірно складному, жорсткому суперництві з найсильнішими каратистами планети. І від того бременські нагороди для України завжди будуть особливо цінні і значущі. А тепер про все по порядку, пройдемося по чемпіонату, як-то кажуть, крок за кроком.
Бремен зустрів нас дощовою й несподівано холодною погодою. Поселення в хорошому чотири зірковому готелі через більш ранній, ніж ми розраховували приїзду, трохи затрималося, проте пройшло швидко й без проблем. Два роки тому в столиці Франції умови нашого проживання на чемпіонаті світу були значно гіршими. До того ж до залу «Берсі», де проходили змагання, добиратися автобусом доводилося понад годину. Зараз же, хоча наш готель і знаходився фактично за межами міста, до Конгрес холу з його 14-тисячною ареною їхати всього 15 хвилин. Та й сніданок тут виявився на порядок вищим, різноманітнішим, смачнішим, ніж у Парижі. За ці «скромні» побутові зручності хочеться щиро подякувати не тільки гостинним господарям, а й фірмі «Спорт-тур» (президент Роман Гуц), яка з цього року тісно співпрацює з УФК та багатьма іншими федераціями з різних видів спорту в Україні.
Останній перед стартом чемпіонату день, 4 листопада, закінчився для досить представницької української делегації оперативною реєстрацією спортсменів і тренерів, отриманням журналістських акредитаційних карток, суддівським семінаром – іспитом (на жаль, наш єдиний представник його не пройшов), участю президента УФК Сергія Левчука в Конгресі WKF. А вже пізно ввечері разом з Антоном Нікуліним я вперше побував на жеребкуванні, яке визначило нам суперників на весь турнір. На думку головного тренера збірної, вона виявилася для України цілком прийнятною, хоча й таїла в собі ряд несподіванок і навіть неприємний сюрприз. А хіба можна зовсім уже обійтися без них на турнірах будь-якого рівня, тим більше настільки вагомих як чемпіонат світу? Так хлопців уже в першому турі командного куміте чекає дуже небезпечний і колючий суперник – збірна Сербії, з якою краще було б зустрітися пізніше …
Від України першою на штурм заповітної мрії кинулася чарівна 17-річна дівчинка з Одеси Анюті Крещенко. Для вихованки тренера Олексія Коновалова, яка дебютувала на змаганнях подібного рангу ще в Парижі в 2012 році, з того часу багато що змінилося – вона нині одна з найсильніших юніорок світу. А ката в її виконанні стали більш цільними, змістовними і технічно досконалішими. Не вистачає їй поки, на мій погляд, мощі, різкості і властивої японцям особливої чіткості в кінцівках комбінацій. З віком, впевнений, все це до Ані обов’язково прийде. І її головні успіхи серед дорослих спортсменок ще попереду. Та й суворі судді вже «поклали» око на юне українське дарування. І нехай у Бремені вони за звичкою віддали перемогу в ката більш дорослій і досвідченій хорватці Влаткі Кіук – 3:2, глядачі проводили нашу Ганнусю з татамі бурею оплесків. Їх наймолодша учасниця збірної та її найбільш преданная вболівальниця – мама Ірина, яка супроводжує доньку абсолютно на всіх серйозних змаганнях, заслужили по праву.
Саме цей програний за прапорцями поєдинок (на моє глибоке переконання, в ньому одеситка суперниці не поступилася) став добрим прологом до всіх боїв, що залишилися вже в куміте. І в підсумку турнір завершився українським проривом до еліти світового карате.
У середу, 5 листопада, на татамі в «Арена-Бремен» виходили ще четверо наших майстрів: Євген Мотовилін (+85), Ілля Нікулін (–84), Ірина Зарецька (–68) і Стас Горуна (–75). У збірній Євген і за віком, і за досвідом – поза конкуренцією. Для нього це вже третій світовий чемпіонат (2008 – Японія, 2012 – Франція, 2014 – Німеччина), ще більше було континентальних першостей та інших міжнародних турнірів. Учень Руслана Білоскурського – природжений лідер, шанований у команді спортсмен, а в перспективі й дуже хороший тренер. Його бої завжди дивитися цікаво – вони гострі, безкомпромісні, видовищні. І нехай в особистому турнірі Женя провів тільки два поєдинки (виграв у поляка Міхела Бабоза – 5:1 і поступився за хантеєм украй міцному алжирцю Місипсі Хамадині – 6:6), у Бремені він знову показав себе справжнім бійцем: погодьтеся, без варіантів програти старт сутички – 0:4, потім наздогнати й навіть випереджати суперника – 6:5 (!) дорогого коштує. Чернівчанину в самій кінцівці не вистачило, думається, терпіння й концентрації, що й дозволило представнику Африки буквально на останній секунді порівняти рахунок. Образливий для нас і не зовсім справедливий підсумок у загально рівному бою.
Молодчиною виглядав на татамі й Ілля Нікулін (–84), дебютант світової першості в особистому заліку. Зазвичай у цій вазі Україні на головних змаганнях репрезентує Ярослав Горуна, молодший брат лідера української команди Стаса Горуни. Однак до Німеччини він не приїхав – проходить реабілітаційний період після вельми неприємної і складної травми ноги. Не володіючи поки що такими даними і досвідом, як Ярослав, молодший брат наставника збірної проявив себе з найкращого боку в першому ж бою: Ілля чисто виграв у непростого й настирного узбека Шахбазє Ахатова, поступаючись йому по ходу зустрічі – 1:6. Проявивши характер і волю до перемоги, львів’янин своєю активністю й безперервними атаками змусив суперника піти у глухий захист: але спроби знайти «порятунок» за татамі, регулярні притримування і захвати без подальших дій призвели узбека до чотирьох попереджень та дострокової поразки. В другому бою проти дуже сильного росіянина на чемпіонаті Олександра Алієва шансів на успіх у Іллі не було й близько – 0:7. Класом суперник виявився явно вищим за нашого атлета…
Наприкінці минулого року одеситка Ірина Зарецька (–68 кг) стала на юніорському чемпіонаті світу в Іспанії золотою медалісткою. Але одна справа бути чемпіонкою планети серед одноліток, і зовсім інша на рівних виступати серед дорослих. Проте вже навесні 2014 на чемпіонаті Європи в Фінляндії смілива, рішуча українка, котра абсолютно не боїться авторитетів, переконливо заявила свої права на континентальний медальний п’єдестал. У Бремені Ірина виступила вище всяких похвал: для початку вона «розім’ялась» на китаянці Лін Танг – 2:1, потім із мінімальним рахунком у наполегливому й нервовому поєдинку поступилася француженці Ажер Алезі (0:1), яка через два дні стала в підсумку чемпіонкою світу. Саме Алезі дала українці ще один шанс – відкрила їй дорогу до «утішиловки». І вихованка Дениса Морозова блискуче цим скористалася – двічі по 1:0 одеситка взяла гору над куди більш дорослими і досвідченими суперницями! Спочатку Іра вибила в «утішиловці» боснійку Івону Гавар, провівши результативну атаку за 14 секунд до закінчення бою, а в наступному ще більш нервовому поєдинку змусила капітулювати завзято підтримувану заповненими трибунами німкеню Марію Вісс. Цей успіх надав українці одноденний відпочинок і право посперечатися за бронзову медаль. Молодець, Іришко! Однак почекаємо з привітаннями – попереду вирішальний бій за третє місце…
Ближче до вечора, а точніше о 19.10, на татамі вийшов Станіслав Горуна – наша головна ударна сила, віце-чемпіон Європи 2014 року і 1-й номер світового рейтингу у вазі до 75 кілограм. Саме від вихованця Антона Нікуліна всі в Україні очікували призового подіуму в Бремені. Суперник по першому бою на найголовнішому турнірі сезону, що минає, білорус Антон Ісаков, незважаючи на високий зріст і міцну статуру, особливої тривоги не викликав – якихось значущих успіхів на міжнародній арені раніше за ним не значилося. В спорті, однак, чимало прикладів, коли явний фаворит у силу різних причин і обставин був «битий» темною конячкою або завідомим аутсайдером. Велика й дуже неприємна для всіх нас «сенсація» довго супроводжувала хід цього бою. Львів’янин із перших же секунд спробував взяти ініціативу у свої руки. І зовні міцно тримав її до закінчення «трихвилинки». Але білоруський каратист виявився міцним горішком, і здаватися на милість українського чемпіона явно не поспішав. Так, він довгенько «відсиджувався» в обороні, надмірною активністю не відзначався, проте в захисті діяв майже безпомилково, «засушивая» сутичку під нульову нічийку. А ближче до середини бою Антон «зловив» Стаса на дрібній недбалості в атаці й заробив перше очко. Цей же фінт вдався йому знову за хвилину до завершення поєдинку. І рахунок зріс до – 2:0 на його користь.
Ох як тривожно й сумно в той момент стало всім, хто бажав перемоги Стасу й відчайдушно вболівав за нього в цей вечір. Лише за 21 секунду до кінця бою українцеві нарешті вдалася перша результативна атака – 2:1, а ще через пару секунд друга – 2:2. І тільки за 6 секунд до завершення моторошно нервового суперництва фаворит турніру повів у рахунку – 3:2. Перемога? Ні! Осмілілий білорус якимось дивом зумів в останню мить зачепитися за очко – 3:3. Хоча рішення суддів за хантеєм було всіма передбачуваним (переміг львів’янин – 4:1), якась незадоволеність деякий час продовжувала переслідувати мене в цей загалом-то щасливий вечір. Та хіба тільки мене? Як же переживала за Стаса в бою з непоступливим білорусом вся українська делегація! А на Антона Володимировича Нікуліна до остаточного рішення суддів взагалі краще було не дивитися: ніколи не бачив його таким похмурим і засмиканим. Як же ти тяжка й непередбачувана тренерська доля!
А ще й дуже щаслива, якщо справи у твого учня складаються успішно! Скинувши з плечей величезний тягар відповідальності, який тиснув у стартовому бою, і отримавши наганяй від тренера, всі інші поєдинки вечора наш чемпіон провів чудово. Його гостроатакуючий стиль, висока технічна оснащеність, помножені на хорошу атлетичну готовність і тактичне чуття валили в сум’яття кожного нового суперника українця. Азартно стали вболівати за нього й численні глядачі, які показали досить пристойну обізнаність у карате.
Один за одним залишають бременський чемпіонат після сутичок зі Стасом – Ноель Іоан Лебова (Габон) – 8:0, лідери збірної Сербії – Нікола Іовановіч – 5:0 і Бразилії – Мільтон Менезис Соуза – 6:0. А з нижньої частини турнірної сітки настільки ж впевнено піднімався нагору й японець Тані Ріучи, який здобув переконливі перемоги над представниками – Польщі, Португалії, Йорданії та Кувейту.
20:58 – на татамі запрошуються Станіслав Горуна (Україна) – Тані Ріучи (Японія). Переможець цього поєдинку отримував реальний шанс поборотися потім і за чемпіонський титул. А на того, хто програв, у кращому випадку чекала сутичка тільки за бронзову медаль. Очікуваний із нетерпінням усіма фахівцями та глядачами бій головних фаворитів чемпіонату світу у вазі до 75 кілограм, став, на мій погляд, абсолютно кращим у цей вечір. І, на жаль, він назавжди залишиться в історії 22-го чемпіонату світу з карате WKF найскандальнішим поєдинком турніру. Суддівська бригада на татамі оголосила спочатку його переможцем українського спортсмена. А потім змінила своє рішення після поданого Японією протесту і вердикту апеляційного журі.
А трапилась ось яка історія. В цілому це був абсолютно рівний бій гідних суперників із цікавими обопільними атакуючими задумами, класним захистом і взаємною… обережністю – занадто велике було тут значення навіть одного результативного удару нехай і з найнижчою оцінкою «юко». Приємно було спостерігати за розумною і технічною сутичкою двох великих майстрів карате! З наближенням закінчення часу поєдинку напруга в ньому тільки зростала. Тричі Стасу, здавалося, вдалися його коронні удари ногою в голову. Принаймні один із них, на мою думку, бокові судді на татамі просто зобов’язані були оцінити оцінкою «іппон» і 3 балами. Такої ж думки, до речі, дотримувалися й авторитетні фахівці карате, з якими мені довелося поспілкуватися після завершення цікавої і бойової сутички.
Але судді, склалося таке враження, наче чогось чекали. І дочекалися дуже ефектною атаки з боку Ріучі – всі чотири прапорці в мить стрімко злетіли вгору: «іппон» і 3 бали вивели японця в лідери бою! А до закінчення його залишилося всього – 32 секунди. Прийшла черга ще більше ризикувати тепер уже Станіславу: втрачати йому, як-то кажуть, уже було нічого, а придбати в кінцівці він міг все, включаючи перемогу. До того ж його суперник до цього моменту вже мав у своєму пасиві три попередження за порушення правил ведення поєдинку. І четвертий фол приводив би каратиста з країни «Висхідного сонця» до дискваліфікації і достроковій чистій перемозі українця. Розуміючи це, українець ризикує, роздуває темп, постійно пресингує і проводить свій фірмовий прийом – удар ногою в голову. «Мовчання» суддів буквально підривають багатотисячні трибуни! Шум у залі неймовірний, а Стас атакує ще потужніше. Рятуючись від лютого натиску львів’янина, суперник «прихоплює» його, в’яже і всіляко заважає його активним діям. Це порушення не вислизає від уваги одного з бокових суддів, про що вона й сигналізує своїм прапорцем рефері на татамі. Бій зупинено. Решта бокових суддів колегу підтримали і японцеві дається четверте попередження. З похиленою головою Тані Ріучи залишає килим – дискваліфікація. А щасливий Стас стрибає з татамі в обійми рідного тренера! Разом із гуркітливими від тисяч хлопавок трибунами, ми теж обіймаємось, і вітаємо один одного з цією фантастичної перемогою.
На жаль, наша радість тривала недовго: через деякий час після метушні та якихось суперечок біля столу, де засідає апеляційне журі, атлетів повертають на килим. Що ж відбувається? Виявляється, поки всі ми раділи успіху Стаса, збірна Японії подала на оголошений результат бою протест. І він був прийнятий! А потім і задоволений вищестоящою суддівською інстанцією, що порахувала рішення бригади на килимі про дострокове припинення бою через винесеного четвертого попередження японцю, помилковим. Апеляційним журі воно було скасовано, а спортсменам було запропоновано відпрацювати на килимі залишені до дискваліфікації Т. Ріучи 20 секунд. Цього часу, щоб зрівняти рахунок – 0:3, який горів на табло, нашому земляку, на жаль, не вистачило, хоча він і бився, як лев. У підсумку С. Горуні було зараховано поразку. Образливо й несправедливо. Україна поступилася Японії не в принциповому бою на татамі, а за його межами. Це – мінус. Однак своєю сміливістю і коректністю (спортсмена і тренера по ходу бою, а реакцією президента УФК після нього, коли Сергій Левчук дуже толерантно і наполегливо відстоював позицію України) заслужила повагу всього каратистського світу. Це – безперечний плюс. І він дорогого вартий. Насилу перемігши потім бійця з Кувейту, японець вийшов до фіналу, де, на мій погляд, повинен був опинитися український каратист, якби не відбулося суддівського свавілля.
Через день на зустрічі з президентом WKF Антоніо Еспіносом у прес-центрі чемпіонату світу я попросив його прокоментувати скандальне суддівське рішення такого важливого для обох країн поєдинку. Буду відвертим, пояснення і коментарі керівника поважної Міжнародної організації, який взяв під захист остаточне рішення апеляційного журі та суддів, що обслуговують бій, не здалися мені досить переконливими, щирими і вичерпними. Судячи з реакції колег з інших країн, їм теж. Що ж, зрозуміти президента WKF, який не побажав далі розвивати скандальну тему, і зайняв у цьому конфлікті стриману і обережну позицію, щоб не розпорошувати пожежі далі, можна. А ось погодитися, а тим більше прийняти її як належне, немає. Переконаний, подібне неправове з усіх точок зору суддівське рішення на користь нашого виду спорту не піде. І навряд чи сприятиме зростанню авторитету WKF серед інших Міжнародних спортивних організацій…
Повернемося, однак, до пізнього вечора першого дня змагань: потрапивши зі значними складнощами до фіналу, японець витягнув до «утішиловки» нашого спортсмена. Щоб використати знову наданий шанс, і поборотися за право провести потім вирішальний бій за бронзову медаль, С. Горуні довелося чекати свого наступного суперника близько години. Він вийшов на татамі о пів на дванадцяту ночі, і переміг дуже цікавого, небезпечного бійця з Йорданії Башара Алнаїра – 1:0. Львів’янин отримав-таки можливість через день поборотися з єгиптянином Омаром Рахманом за призове місце на найважливішому для себе турнірі. Що ж, це, безумовно, все ж краще, ніж просто вибути з нього з порожніми руками. Якби таке сталося, про справедливість у спорті талановитих майстрів можна було б забути надовго.
У готель ми повернулися за північ. А через 7 годин знову вже сиділи в автобусі, що віз нас на другий день особистих змагань. У четвер, 6 листопада, в ранковій програмі змагань з куміте Україну представляли: Жанна Мельник (–55 кг, Київ) і Аніта Серьогіна (–61, Іллічівськ), Віталій Семенцов (–60, Київ) та Олександр Хахула (–67, Львів ). У денній частині програми їм компанію склала Катерина Крива (–50, Львів). Цей день, як і попередній, подарував усім нам як приємні хвилини, так і не дуже.
Якщо лідер нашої збірної каратистка з Одеської області Аніта Серьогіна (між іншим, володарка повного комплекту медалей з чемпіонатів Європи) досить легко і впевнено виграла у трьох стартових поєдинках, то бронзовий призер Європи–2014 Жанна Мельник уже в першому бою сильно поступилася італійці Сарі Кардін. А потім все різко змінилося. У четвертій сутичці Аніта нічого не змогла вдіяти з німкенею Сільвією Спенсер, яка пішла в глуху оборону. Господиню килима за пасивність судді покарали навіть двома попередженнями. По закінченні, прямо скажемо, не дуже видовищної сутички, що принесла нульову нічию, справа дійшла до хантея. І тут судді саме Сільвії віддали перемогу – 3:2. Знову доводиться тільки дивуватися черговій «суддівській сліпоти», а щось змінити вже неможливо. Наступний поєдинок Спенсер, як і очікувалося, програла і разом з Анітою покинула особистий турнір.
У спорті трапляється всяке, і нашої чемпіонці не варто з цього приводу довго засмучуватися. Попереду у неї величезна кількість стартів, після яких ми, напевно, ще не раз побачимо Аніту на п’єдесталі. І все ж деяке пояснення і пом’якшувальна обставина не надто вдалому виступу нашої найчарівнішої і скромної каратистки є – вперше за всі роки на такому серйозному турнірі вона виявилася без міцної підтримки особистого тренера. В останній момент через трагедію в родині не зміг приїхати до Бремена наставник А. Серьогіної чудовий тренер Олександр Тонкошкур. І без нього на чемпіонаті світу Аніті, по-моєму, було не дуже затишно. Час, як відомо, найкращий лікар. І через певний період, повірте, цей дружний дует обов’язково повернеться на звичну для себе переможну хвилю…
Стійким олов’яним солдатиком показала себе в Бремені вихованка Андрія Білоскурського киянка Жанна Кузьменко, більше відома в світі карате під своїм дівочим прізвищем Мельник. Отримавши нокаутуючий удар від суперниці з Апеннін в стартовому поєдинку, українка, здорово «погуляла» потім у втішних боях, куди вона потрапила завдяки тій же італійці, яка не тільки пробилася до фіналу, але й стала після нього через день чемпіонкою світу. Підсумком цієї щасливої й успішної прогулянки, став вихід киянки в заповітний квартет, який мав незабаром розіграти між собою бронзові медалі. Так тримати, Жанночко! Після першого ж бою, програвши суперниці, вибула з турніру львів’янка Катюша Крива (–50).
Денна та вечірня програми дали нам привід порадіти за Олександра Хахулу та Віталія Семенцова. Пару років тому на чемпіонаті світу серед студентів у Братиславі (Словаччина) в командному куміте Сашко отримав важку травму руки – подвійний перелом. Я був тоді в залі. І мене вразило, як же стійко він сприйняв те, що трапилося! Одужання йшло важко, довго. Але характер у цього безжурного хлопця виявився кремінним. І вихованець Антона Нікуліна знову повернувся до складу збірної! Дебютант чемпіонату не здригнувся і в Бремені, провівши тут два досить успішних бою. У першому він переміг грузина – 2:1, у другому албанця – 3:2. І лише в третьому в рівному суперництві поступився сербу – 1:3. На мій погляд, у львів’янина попереду хороші перспективи як закріпитися в збірній, так і гідно виступити на міжнародній арені.
Просто здорово проявив себе в Бремені ще один дебютант чемпіонату світу киянин – Віталій Семенцов. Учень Максима Невмержицького швидко показав суперникам, що їх він ні крапельки не боїться. Зовні дуже стриманий і спокійний поза татамі, на ньому Віталій в мить перевтілюється в розумного і вмілого мисливця, «втекти» від якого вдається далеко не кожному супернику. Не вдалося це ні філіппінцю – 6:2, ні поляку – 8:0, ні грузину – 1:0, а потім і єгиптянинові – 6:6 (за хантеєм перемога присуджена українському спортсмену). І тільки в п’ятому півфінальному бою киянин програв майбутньому віце-чемпіону світу голландцеві Джефрі Беренсу – 1:5, отримавши право на ще один поєдинок: тепер уже за бронзову медаль. Молодець, Віталію! З нетерпінням чекаємо твого наступного виходу на татамі.
Отже, після закінчення попередніх боїв в особистому заліку, відразу 4 представники Української федерації карате 8 листопада, в суботу, поборються за бронзові медалі бременського чемпіонату світу! Впевнений, полювання за нагородами для наших земляків складеться успішно. І поведуть її: киянка Жанна Мельник та одеситка Ірина Зарецька, киянин Віталій Семенцов і львів’янин Станіслав Горуна…
Четвер, 7 листопада, став на турнірі днем попередніх поєдинків у командному куміте серед чоловіків і жінок, а також включав у себе виступ спортсменів-інвалідів за програмою «ката на колясках». До слова, для них це були дебютні змагання, та призери вперше отримували в нагороду – золоту, срібну та бронзову медалі. У Парижі цього не було. В цілому цей прохолодний осінній день, особливих лаврів нашій збірній не приніс, особливо через фіаско з чоловічою командою, що вилетіла після першого ж кола з турніру. А ось дівчата нам дещо підняли настрій, особливо виступ киянки Уляни Смирнової.
Командні куміте завжди викликають значний глядацький інтерес. Перемогти в ньому для будь збірної особливо престижно. Змагатися на рівних із найсильнішими тут командами, насамперед у хлопців, Україні поки не під силу, а ось на дівчат певні надії у Антона Нікуліна були. У чоловіків у суперечку за нагороди вступила 51 країна, а у дівчат – 55. Стартовий бій із сербами наші хлопці несподівано провалили начисто, поступившись – 0:3. Не встигли ми озирнутись, а суперник, немов кур’єрський поїзд, уже стрімко помчав вперед: Іван Дрозд (Миколаїв) програв 1:6, а Олександр Дожук (Чернівці) – 0:4. Валерій Чоботар (Чернівці) довго поступався сербу (0: 2), але, проявивши характер, зрівняв-таки рахунок – 2:2 і посіяв деяку надію на порятунок. Вона, однак, швидко згасла: Євген Мотовилін у четвертому поєдинку спочатку вів у рахунку – 1:0, а в кінцівці пропустив три удари, і в результаті програв бій – 1:3. Серби давно мають репутацію дуже сильного і безкомпромісного суперника. Однак поступитися їм так покірливо, думається, Україні було зовсім не обов’язково.
У дівчат, що мають більш рівний і збалансований, ніж у хлопців, склад, справи в турнірі спочатку йшли непогано. У першому колі Аніта Серьогіна, Жанна Мельник, Ірина Зарецька та Анжеліка Терлюга перемогли своїх «кривдниць» в Парижі команду Мексики – 2:0. Потім з таким же рахунком вони «винесли» з татамі каратисток – Боснії та Герцоговини і Словаччини. Особливо гарні українки були в бою зі словачками. Мені ж дуже сподобався поєдинок за участю Анжеліки Терлюги: одеситка буквально винесла суперницю з татамі – 10:3! А от у четвертому колі наші дівчата поступилися збірній Єгипту – 0:2 (згодом стала чемпіонами світу). В «утішиловці» від нас просто-напросто відвернулася вдача: за нічийного рахунку – 1:1 з туркенями ми програли їм за різницею оцінок і вибули з турніру. Шкода, було таке відчуття, що хоча б за «бронзу» ми могли зачепитися.
Наш час настав, коли на татамі запросили спортсменів, які брали участь у чемпіонаті за програмою «ката на колясках». Яка ж гарна була тут киянка Уляна Смирнова, тренується у Максима Невмержицького та Олександра Бунцева! Було видно, як непросто їй виконувати складні комбінації. Але українка, яка виступала на візку синьо-жовтого кольору, показала високу техніку і координацію руху, відмінну фізичну підготовку і олімпійський спокій, а головне – характер і волю до перемоги. Уля підкорила суддів і зачарувала багатотисячні трибуни, котрі з захопленням зустрічали кожну її комбінацію. Хоча суперники у киянки були дуже сильні і такі ж мужні, стійкі люди, саме їй у підсумку судді віддали перемогу! У скарбничці нашої команди з’явилася перша нагорода бременського чемпіонату. І відразу золота медаль! Низький тобі уклін, Улечко, за мужність і майстерність, за посмішку та жагу до життя!
А завершився цей день чемпіонату світу урочистим відкриттям, яке, на мій погляд, все ж виявилося набагато скромнішим за паризьке, хоча бременці й дуже старалися.
Момент істини. Прорив до еліти
Найщасливішою і незабутньою подією для збірної України в Німеччині став 4-й день бременського чемпіонату світу з карате WKF. По-перше, 8-е листопада стало для неї моментом істини і проривом до світової еліти. А, по-друге, видався він сонячним і незвичайно теплим для такої пори року, що також сприяло гарному настрою – спортсмени всього 19 країн, зі 116, що заявилися на змагання, вели в цей день запеклу боротьбу за медалі в особистій першості найважливішого турніру минаючого року. Україну тут уперше представляли відразу чотири людини. І зробили вони це надзвичайно гідно!
Відкрив фінальну серію Віталій Семенцов поєдинком із вкрай досвідченим іранцем Аміром Манді. Вихованець київського клубу «Чемпіон» провів його тактично дуже грамотно: першу половину бою він уміло стримував атаки іранця, а в другій і сам провів кілька хороших атакувальних комбінацій. У цілому сутичка вийшла закритою, з величезним внутрішнім психологічним напруженням. По закінченні її на табло світилися нулі, а за хантеєм судді віддали перемогу каратистові з Ірану. Справедливий підсумок: суперник українця тримався на татамі дещо впевненіше і яскравіше. Особливого приводу для засмучення у Віталія і його тренера Максима Невмержицького, думається, бути тут не повинно – суперник класом виглядав вище. А ось із високим 5-м місцем на чемпіонаті світу ми їх щиро вітаємо. Чекаємо від вас нових успіхів, земляки!
Ще ближче, ніж Віталій, до завоювання «бронзи», на мій погляд, була вихованка іншого київського клубу «Сьогун» Жанна Мельник. Вона явно додала після паризького чемпіонату світу 2012 року – стала майстровитішою, впевненішою в собі. І нехай не все вдавалося підопічній Андрія Білоскурського в попередніх поєдинках нинішнього турніру, в заключному бою Жанна не тільки показала себе з найкращого боку, а й довела, що є справжнім бійцем і відмінним майстром карате. За 40 секунд до закінчення захоплюючого поєдинку з німкенею Яною Битч українка повела в рахунку – 1:0, атакувала сміливіше і різноманітніше суперниці, і явно не збиралася віддавати ініціативу господині чемпіонату. Віддамо належне і Яні: вона зовсім не відсиджувалися в обороні, і постійно йшла на загострення ситуації. Підганяли її до цього і ревучі багатотисячні трибуни. Щоб повернутися додому з медаллю, українці не вистачило всього 23 секунди. Рахунок зрівнявся – 1:1! І знову переможця абсолютно рівного бою довелося визначати за хантеєм. Судді віддали свої симпатії господині чемпіонату. Ми знову, на жаль, залишилися без нагороди. А Жанночці залишається тільки поспівчувати і побажати скоріше забути гіркі розчарування. І ще наполегливіше готується до нових стартів.
Наш час настав у другій половині дня. І вже тут ніяких сумнівів щодо переможців ні в кого в переповненому залі не виникло: так хвацько, розумно і відважно відпрацювали у своїх сутичках Станіслав Горуна та Ірина Зарецька. Все, чим багато і прекрасно карате, порадували нас Стас і його тренер Антон Нікулін. Бої за медалі у чоловіків тривають 4 хвилини (попередні – 3), а у жінок – 3 (2). Секундна стрілка не встигла оббігти одне коло, а міцний, іменитий єгиптянин Абдель Рахман Омар «горів» – 0:6! Двічі безвідмовно спрацювала коронна грізна зброя львів’янина – атака ногою в голову. І все час, що залишився, українець ганяв суперника по татамі в своє задоволення – за хвилину до кінця бою на табло горіли радісні для всіх нас цифри – 9:2. Рослому єгиптянинові вдалося лише кілька підскоротити цей розрив у рахунку – 9:5. Перемога, а з нею і медаль, за нами! Майже півстоліття в Україні ми чекали цього історичного моменту. І дочекалися! Спасибі, Стасе! Спасибі, Антоне Володимировичу! Вага до 75 кілограм у каратистів користується особливою популярністю – тут завжди виступає найбільша кількість спортсменів. Домогтися успіху тут в усі часи було непросто, а вже піднятися на світовий подіум і зовсім пощастило небагатьом. Стасу Горуні в 2014 році вдалося таке зробити двічі – в травні львів’янин на чемпіонаті Європи в Фінляндії виграв срібну нагороду, а тепер ось і бронзову медаль! Чекаємо від бойового, відважного, злагодженого дуету нагороду вищої проби.
Не побажали відставати від хлопців і наші дівчата: 18-річна одеситка Ірина Зарецька та її тренер Денис Морозов принесли Українській федерації карате, та й усьому нашому виду спорту, ще одну бронзову медаль! Такого гучного успіху саме на цих змаганнях від них, відверто кажучи, ніхто не очікував. А вони взяли і створили маленьке диво! І зробили це так впевнено і невимушено, що просто диву даєшся. Яка ж багата наша українська земля талантами! Втім, не тільки спортивними. Єгиптянка Алзахра Фатіма Махмоуд дуже відома, досвідчена і сильна спортсменка. Але і вона нічого не змогла протиставити азарту і сміливості юної дебютантки турніру такого високого рангу. Ірина також здивувала тут багатьох фахівців своєю нестандартністю, хорошою технікою і абсолютною відсутністю пієтету перед куди більш іменитими, ніж вона, суперницями. Її перемога за «бронзу» виглядала більш ніж переконливо – 4:0! І це, повірте друзі, тільки початок. Чи те нас ще чекає в майбутньому!
Славне у збірної України вийшло полювання на медалі. Їх в її скарбничці тепер цілих – 3. З таким багажем не соромно повертатися додому. Радіючи цим успіхам, ми всі чудово усвідомлюємо, що крім них були у нас в Бремені і невдачі. Вони, безумовно, ще стануть предметом серйозної розмови і розбору в Українській федерації карате. Назву тут також лише дві найгостріші, прямо-таки кричущі проблеми, які стоять перед українським карате сьогодні – це суддівство і розвиток найважливішого напряму карате – ката. Без рішучих, кардинальних рішень і заходів нам буде неможливо надовго затриматися в світовій еліті. Тут роботи непочатий край…
Прощавай щасливе для нас давнє вільне місто Бремен. Пам’ятати про тебе і про чемпіонаті світу з карате, що проходив тут ми, в Україні, будемо завжди! Наступний чемпіонат планети через два роки відбудеться в Лінці (Австрія).
Київ–Львів–Бремен–Київ
Михайло Волобуєв,
спеціальний кореспондент газети
«Правда України» і сайту АСЖУ
Асоціація спортивних журналістів України, редакції «Правди України» і сайту АСЖУ щиро дякують львівській фірмі «Спорт-тур» (президент – Роман Гуц) за запрошення відвідати бременський чемпіонат світу з карате, за організацію і підтримку в підготовці цієї статті.
А от яким побачив 22-й чемпіонат світу з карате в Німеччині один із кращих українських фотожурналістів, спеціальний фотокореспондент УФК, член АСЖУ і AIPS Ігор Сохацький.