Перед початком чемпіонату світу в Катарі ми розуміли, що цей турнір буде особливим й в таких умовах і в такий час проведення можливі будь-які сюрпризи. І груповий турнір, деякою мірою, підтвердив наші очікування. Але стадія плей-офф остаточно підтвердила, що це найсенсаційніший Кубок світу за останні багато років. Та, все ж, якби не геніальна гра Ліонеля Мессі та фантастичний за багатьма показниками матч між французами та англійцями, то до якості футболу можна було пред’явити чимало претензій. Тим не менш, в фіналі зіграють команди, які ще перед початком баталій в Катарі називали серед головних претендентів на чемпіонський титул.
Розгроми, рекорди, пенальті та сенсація
Перший раунд плей-офф подарував нам відразу два надрезультативні матчі. Спочатку бразильці з танцями та посмішками знищили, здавалося б непоступливих, корейців за один тайм, а потім вже дозволили суперникам забити гол престижу – 4:1. А потім португальці, які грали без Кріштіану Роналду в стартовому складі, познущалися над швейцарцями – 6:1. І тут всі віддали належне наставнику збірної Португалії Фернанду Сантушу, який залишив свого багаторічного лідера та капітана в запасі, зробивши ставку на вістрі атаки на форварда «Бенфіки» Гонсалу Рамуша, який відзначився першим на турнірі хет-триком. Ну й на цій стадії чергову сенсацію створили марроканці, які відправили додому збірну Іспанії. І тут вже, дивлячись на те, як підопічні Луїса Енріке без особливо зиску зробили понад тисячу передач за матч, прийшла думка, що можливо червона фурія й не вибирала собі суперників, а реально не змогла переграти японців. Ця збірна Іспанії, після стартового розгрому Ірану, надалі в атаці виглядала безпорадною. Вийшло так, що молоді іспанські таланти, ще не «дозріли» до великих звершень, а ветерани вже не тягнуть. Не було в цій команді зірок рівня Чаві, Іньєсти в середині поля, а Вільї та Торреса – на вістрі, які могли вигади гол із нічого. А це іспанське покоління виявилося, взагалі, не вигадливим. Та ще й голкіпер у команди був посередній. Сімон «привозив» у грі й не виручив в серії пенальті з Марроко. А ось марроканець Ясін Бону повторив рекордне досягнення Олександра Шовковського, не пропустивши жодного гола в післяматчевій серії – 3:0.
Стосовно ж японців, які, разом із іспанцями, «відчепили» від плей-офф збірну Німеччини, то вони виглядали трохи краще за хорватів у першому таймі, але по перерві дозволили суперникам відігратися й затягти себе в серію післяматчевих 11-ти метрових. А тут вже хорвати (вони й на чемпіонаті світу 2018 року витягли чвертьфінал та півфінал саме по ударах із «позначки»), завдяки сейвам Домініка Ливаковича, шансів своїм суперникам не залишили – 1:1 (4:2).
Крах фаворитів
На той момент здавалося, що хорвати та марроканці досягли своєї стелі й бразильці з португальцями легко стануть півфіналістами. Але цей чемпіонат не переставав дивувати. І сталося так, що найорганізованіша та найпривабливіша за якістю гри бразильська збірна, переграла саму себе. Пентакампіони дозволили затягти себе в футбол, який був зручний хорватам. Перший тайм селесао взагалі грали пішки, а коли додали, то гранично надійно на останньому рубежі зіграв Ливакович. Хоча таких неймовірних сейвів воротар «картатих» не робив. Просто не дозволив суперникам відзначитися з декількох вигідних позицій. Ну й захист команди Златко Далича, де взірцем надійності був Йошка Гвардіол, практично не помилявся. Хорвати уміло перекривали зони, працювали злагоджено, не залишаючи конкурентам вільного простору. Говорять, що разом із Даличем тактичні настанови, як краще зіграти проти Вінісіуса Джуніора та Каземіро, своїм партнерам давав Лука Модрич. І ці поради спрацювали, адже Вінісуса наставник бразильців Тіте вимушений був замінити, а Каземіро разом із Пакетою не виглядали абсолютними господарями в середині поля. Інша справа, що Модрич, Брозович і Ковачич працювали більше на оборону, але й суперникам не давали розгулятися, адже «суха» за рахунком гра перейшла до овертайма.
І тут Далич випустив потужного форварда Петковича, який в декількох епізодах зіграв незграбно. Але саме він створив для своєї команди найнебезпечніший момент за весь ігровий час. А згодом став рятівником Хорватії. А в тому епізоді Бруно легко на фланзі переграв двох візаві й викатив м’яч під удар Брозовичу. Але втомлений опорник «картатих» пробив вище поперечини. І миттєво селесао відповіли швидкою комбінацією, яку розпочав та результативно завершив Неймар. Лідер бразильців двічі обігрався з партнерами в «стінку», обіграв Ливаковича й забив, здавалося б, вирішальний гол. І ось тут бразильці переграли самі себе. Та й Тіте помилився із замінами, які були направлені на збереження рахунку. Тут з’ясувалося, що заміни в бразильців не дуже рівноцінні й довести виграний поєдинок до заслуженої перемоги пентакампіонам не вдалося. Фред, який вийшов на поле замість Пакета, втратив м’яч в середині поля, а інші захисники бразильців діяли неуважно під час чи не останньої атаки конкурентів. Петкович бив більше на удачу, але м’яч рикошетом від ноги Маркіньоса опинився в сітці воріт Аллісона. Єдиний удар хорватів в площину воріт став результативним – 1:1.
І знову післяматчева серія стала переможною для хорватів, які жодного разу не промахнулися. А у бразильців Ливакович взяв удар від Родріго, а невдаха Маркіньос ще й останній вирішальний удар спрямував у стійку – 4:2.
Гольова феєрія в 1/8 фіналу зіграла злий жарт також і з португальцями в чвертьфіналі. І тут, як мені здається, Фернанду Сантуш у матчі з наднадійним Марроко не ризикнув знову внести зміни до стартового складу. Можливо, якби Роналду вийшов на поле з перших хвилин, то це стало б сюрпризом для команди Валіда Реграгі. А так африканська збірна, яка до цього переграла бельгійців та іспанців, пропустивши лише один м’яч від канадців після автоголу, все прорахувала та врахувала. Ми знову побачили наднадійну оборону, злагодженість в середині поля, де домінував чи не найкращий опорник турніру Амбрабат, та швидкі контрвипади, які виглядали небезпечнішими, ніж позиційний напад португальців. І свій момент марроканці, наприкінці першого тайму, знайшли після помилки на виході воротаря суперників Діогу Кошти.
Вихід Роналду по перерві трохи додав агресії та варіативності в атаці португальців, але Бону ліквідував всі небезпечні загрози своїм воротам – 1:0.
Ось так вже на стадії чвертьфіналів ми позбавилися можливості у подальшому побачити мега-протистояння між Бразилією та Аргентиною, або фіналу між аргентинцями та португальцями.
Ну а Кріштіану Роналду став заручником своїх конфліктів в «МЮ» та відсутності ігрової практики. Тим не менш, про завершення кар’єри в збірній, як бельгієць Еден Азар та ще кілька зірок, видатний португалець не оголосив. Знаючи ставлення Роналду до своєї фізичної форми та підготовки, не виключено, що він не тільки на наступному Євро в Німеччині може зіграти, але й за чотири роки на чемпіонаті світу. Хоча тут багато залежить від того, де Кріштіану продовжить свою ігрову кар’єру…
Футбольна війна
Що стосується аргентинців, то ця доволі посередня за підбором виконавців збірна, ледь не дозволила відіграти два м’ячі австралійцям (2:1) та не втримала подвійну перевагу в поєдинку з Нідерландами. Команда ван Гала натомість на класі пройшла американців (3:1) й відчутно додала в якості гри. Отже, Аргентина, яка дуже залежала від настрою та дій Ліонеля Мессі, в чвертьфіналі не виглядала стовідсотковим фаворитом. Але Ліонель Скалоні вирішив нейтралізувати сильні сторони суперників і віддзеркалив тактичну схему конкурентів із трьома центральними захисниками. І це принесло свої плоди, адже атакувальна лінія ораньє була позбавлена простору й ніяк не могла віднайти свої шанси. А за цілком рівної гри знову зіграв фактор Мессі. Ліонель своїм геніальним прихованим пасом, що прорахувати було неможливо, вивів до воріт Науеля Моліну, який проштовхнув м’яч повз надійного Нопперта.
Коли ж Мессі в середині другого тайму реалізував черговий для аргентинців суперечливий пенальті, то здавалося, що шансів на порятунок у нідерландців немає. Але тут своє вагоме слово сказав Луї ван Гал, який зрозумів, що успіх може принести гра на високих та потужних форвардів. Наставник померанчевих кинув у бій Вегхорста та Люка де Йонга, що перевернуло гру. Спочатку Вегхорст ударом головою відіграв один м’яч, а потім вже на 11-й компенсованій хвилині, після фантастичного розіграшу штрафного (це передати словами важко, а потрібно було бачити) він же зрівняв рахунок – 2:2.
Ван Гал сказав, що цей розіграш стандарту Вегхорст приніс в збірну з «Бешикташу», але зробити такий трюк на останніх секундах чвертьфіналу – це був неймовірний ризик, який виправдався.
В екстратаймах до перемоги ближчими були підопічні Скалоні, але тут їм не пощастило. А ось на серії післяматчевих 11-ти метрових нерви в аргентинців виявилися міцнішими. Еміліано Мартінес відбив перші два удари ван Дейка та Бергейса, а в альбі селесте не влучив Енцо Фернандес – 2:2 (4:3).
Взагалі ж, цей матч більше нагадував футбольну бійню, адже суперники не жаліли один одного й жорстких, а то й жорстоких фолів (більше з боку аргентинців) було з надлишком. І тут, безумовно, свою негативну роль відіграло суддівство іспанця Матеу Лаоса, який втратив керування подіями на полі, що призвело майже до бійок. Пожалів Лаос і Мессі, який навмисно зіграв рукою в середині поля, але не отримав попередження. А ось наприкінці зустрічі лідер аргентинців за суперечки «гірчичник» таки отримав, який мав би стати для нього другим. Тож, післяматчевий удар Ліонель вже не бив би. Та й пенальті під час гри, стосовно місця порушення, якщо воно було, не виглядав безсумнівним. А рекорд чемпіонатів світу за кількістю попереджень у одному матчі, яких іспанець показав аж 15 та ще й вилучив з поля Думфріса вже після матчу, красномовний. Так що Лаос, який був чи не головним претендентом на суддівство фіналу, попрямував додому.
Емоції генія
А у Ліонеля Мессі стався нервовий зрив, адже він під час післяматчевого інтерв’ю брудно облаяв Вегхорста, а ще висловив претензії за тактичну перебудову ван Галу та «наїхав» на пресконференції на Лаоса. Так що удар по своєму іміджу «гарного хлопця» Ліонель завдав суттєвий. Це можна пояснити тим, що мрія виграти чемпіонат світу ледь не вислизнула з рук головного героя поєдинку й він виплеснув емоції. Говорять, що нідерландці перед матчем та під час поєдинку емоційно впливали на суперників. Але ми цього трештокінгу, який все частіше стає частиною спортивної боротьби та впливу на конкурентів, не бачили. А ось слова та дії Мессі побачив увесь світ. І враження від неймовірно драматичного та цікавого протистояння були трохи зіпсовані. Адже суперники просто палали неповагою один до одного.
Найкращий матч
Зовсім по-іншому з усіх точок зору виглядало чвертьфінальне протистояння між французами та англійцями, який за усіма ознаками став прикрашенням цього Кубку світу. Не можна сказати, що шлях конкурентів до особистої зустрічі був надважким. Перемоги французів над поляками (3:1), які зіграли свій найкращий матч на цьому чемпіонаті світу, та збірної Англії над Сенегалом (3:0) – не виглядали важкими.
Ну й, нарешті, ми побачили класний та якісний футбол, де були динаміка, швидкості, командна взаємодія, помилки, неймовірні сейви та драматична розв’язка. Хоча почали суперники обережно з невеличкою перевагою лебле. В одному з епізодів головою пробивав Жиру, але Пікфорд був уважним. А далі влучний удар Чуамені допоміг англійцям розкритися. Удар метрів із 19-ти, після тривалої комбінації та асиста Грізманна, прийшовся точно в правий кут від Пікфорда, який трохи запізнився з реакцією – 1:0. І цей гол розкрив гру, в якій хлопці Гарета Саутгейта показали свій величезний потенціал. Коли французи відійшли на свою половину, віддавши ініціативу суперникам у розрахунку на те, що в конкурентів виникнуть прогалини в захисті, англійці продемонстрували, що вміють атакувати різноманітно та якісно. І вже Льоріс продемонстрував свою майстерність, двічі зреагувавши на удари Кейна – з близької відстані та здалеку. Було помітно, що у французів виникають розриви між лініями, де в опорній зоні не завжди встигали за суперниками Рабьо та Чуамені. Та, все ж, чемпіони світу вистояли й перевели гру в більш спокійне русло. І хоча суперники періодично взривалися, але стовідсоткових моментів більше не виникало. Ну хіба що Мбаппе пробив значно вище, після розмашистої атаки. Отже, на перерву команди пішли за мінімальної переваги команди Дідьє Дешама.
Потрібно виділити те, як наставник лебле став на цьому турнірі використовувати Грізманна. Антуан це найкорисніший гравець своєї збірної. Він встигає відпрацьовувати в нападі та захисті та є головною сполучною ланкою французької команди. І тут цікаво, що французи показали, що не є залежними від гри Мбаппе, який провів далеко не найкращий перший тайм. Чемпіони світу вмикаються, коли це потрібно, й таки досягають потрібного результату за рахунок своєчасного зміщення акцентів атакуючих дій. Що ми побачили в другому таймі поєдинку проти команди «Трьох левів»
Не можна сказати, що дуже виділявся Мбаппе й по перерві. Ну це заслуга англійців, які своїми компактними та грамотними діями в перехідній фазі не дали розвернутися лідеру збірної Франції. І цілком заслужено хлопці Саутгейта відігралися. Під час чергової атаки Сака таки змусив Чуамені порушити правила в штрафному майданчику. Кейн шансів Льорісу ударом із “позначки” не залишив – 1:1. І тоді подумалося, що Гаррі пройшов психологічну перевірку, коли забив багаторічному партнеру по «Тоттенхему». Але…
Після того, як рахунок зрівнявся, уже пішла гра нервів. Суперники діяли на зустрічних курсах. За такої гри відзначитися мали шанси обидві команди. Але забили французи. І зробив це Олів’є Жиру, який до цього не використав мегашанс, коли фантастично зіграв Пікфорд. Але через декілька хвилин головний французький бомбардир відгукнувся на класну передачу на ближню стійку звісно ж Грізмана й головою вразив ціль – 2:1.
Та англійці не здалися й таки отримали стовідсотковий шанс відновити рівновагу. Ернандес силовим прийомом звалив Маунта, який вийшов на заміну. Бразильський арбітр Сампайо, після перегляду ВАР, призначив другий пенальті у ворота французів. Але Гаррі Кейн не витримав психологічної напруги й запустив м’яч над поперечиною а ля Роберто Баджо в фіналі проти бразильців. Можливо, потрібно було довірити пробити Рашфорду, який в той час вже з’явився на полі.
А Кейн приєднався до когорти великих, які не забивали вирішальні пенальті на чемпіонатах світу. І те, що до цього капітан англійців повторив рекорд Уейна Руні по голам за збірну вже не стало мега-подією. Не став рятівником і Рашфорд, якому не вистачило кількох сантиметрів для того, щоб на останніх секундах перевести гру до овертайму. Тут же пролунав фінальний свисток, який зафіксував надважку перемогу французів за рівної гри гідних конкурентів – 2:1.
What a tournament @_OlivierGiroud_ is having btw 🔥 pic.twitter.com/vxZ7SeB9mI
— FIFA World Cup (@FIFAWorldCup) December 10, 2022
І дуже хотілося, щоб такий футбол, а не той, що ми бачили в попередніх поєдинках, продовжувався. Це був дійсно матч гідний фіналу. Англійці точно не заслуговували на поразку, Саутгейт на відставку, а Гаррі Кейн на те, щоб стати головним антигероєм. Але це такий чемпіонат, який багато зірок та їх наставників не захочуть взагалі згадувати. Ну, окрім Ліонеля Мессі, який таки вивів свою збірну до бажаного фіналу.
Невиправдані очікування інтриги
Від хорватів у півфіналі всі чекали чергового героїчного матчу, де характер та воля виходять на перший план. Саме так вони пройшли бразильців. Але проти аргентинців Модрич із партнерами протрималися на рівних трохи більше тридцяти хвилин. А далі, все ж таки, далася взнаки втома. Інакше пояснити жахливі помилки в захисті “картатих”, які призвели до двох вирішальних голів, важко. Та й пенальті не виглядав безсумнівним.
Початок матчу суперники провели обережно. Ініціативою по черзі володіли обидві команди. При цьому, на відміну від матчу з бразильцями, хорвати діяли значно сміливіше й намагалися йти вперед. Та й більшість єдиноборств вигравали підопічні Златко Далича. Аргентинці ж зривали швидкі випади конкурентів за рахунок дрібного фолу. За тридцять хвилин небезпечних моментів команди не створили. Ну хіба що Енцо Фернандес перевірив надійність Ливаковича ударом здалеку. Голкіпер “картатих” перестрахувався й витягнув м’яч із лівого від себе кута.
А далі у центрбека хорваті Ловрена, певне, сталося затьмарення. У простій ситуації він не витримав офсайдну лінію й дозволив Альваресу втекти сам на сам із Ливаковичем. І далі форвард пробив, а потім наштовхнувся на голкіпера та впав. Рефері Даніель Орсато вирішив, що це був фол й призначив пенальті. Сумніви стосовно того, що воротар (Ливакович стояв на двох ногах і не робив руху на зустріч Альваресу) навмисно збивав суперника, виникли. Але на цьому чемпіонаті це не перший суперечливий пенальті для Аргентини. Ще коли Щенсни трохи поправив зачіску Мессі стало зрозуміло, що це не останне суперечливе рішення на користь Ліонеля. Тоді він справедливо не забив. Але цього вечора Мессі шансів Ливаковичу ударом із “позначки” не залишив – 1:0.
А далі хорвати “попливли”, як після потужного нокдауну. В усякому разі, другий гол Аргентини це комплекс помилок захисників та везіння для “Альбі селесте”. Після швидкої контратаки та декількох рикошетів уже в штрафному майданчику м’яч відскочив до Альвареса, який таки вразив ціль – 2:0. Ось так за п’ять хвилин абсолютно рівна гра перетворилася на солідну перевагу Аргентини. І мали шанс підопічні Скалоні зняти усі питання ще до перерви, але Ливакович потягнув удар Маккалістера головою після кутового. Всі зрозуміли, що хорвати вже не здатні піднятися.
І хоча Далич, завдяки замінам у другому таймі, намагався переломити ситуацію. Але зміни на атаку зруйнували структуру гри “картатих”. У аргентинців з’явився простір, якого не було в першому таймі. Поки була компактність та підстраховка, то суперники не мали атакувальних шансів. Непомітним був і Мессі. Але одна позиційна помилка зруйнувала всі налаштування. Та й сили, як ми побачили, у вікових хорватів виявилися небезмежними. Другий тайм перетворився на демонстрацію переваги більш “свіжих” та мобільних аргентинців. Центр поля в хорватів вже не був під контролем. Ну й хлопці Скалоні грали на куражі. Мав шанс забити з гри Мессі, але Ливакович знову продемонстрував своє вміння грати на лінії. Та згодом капітан аргентинців, який за таких умов почуває себе, як риба у воді, пошив у дурні Йошку Гвардіола, трохи знизивши його понад 100 мільйонну вартість. І саме жахлива гра центрбеків стала причиною відчутного фіаско вже колишніх віце-чемпіонів світу. Двома фінтами Мессі прибрав Гвардіола й від лінії поля викатив м’яч на Альвареса. Тому важче було не забити, ніж оформити дубль. І тут вже Далич визнав свою поразку й фактично “викинув білий рушник”, коли замінив Модрича. Цього разу Лука свою дуель Мессі програв за усіма статтями. У подальшому команди вже догравали. Хорвати намагалися забити гол престижу, але суперники діяли впевнено й довели матч до перемоги з великим рахунком – 3:0. На жаль, конкурентної боротьбі не вийшло. А я ще раз пожалів, що стався той прикрий рикошет після удару Петковича в матчі з бразильцями. Адже протистояння найсильніших латиноамериканських збірних могло стати прикрасою турніру.
Віват, Франція! Браво, Марроко!
Перед другим півфіналом я був упевнений, що із тих команд, що залишилися на турнірі, саме збірна Франції за структурою гри, підбором виконавців, незважаючи на всі втрати, досвіду тренера, умінню впливати на ситуацію в матчі та переломлювати важкі поєдинки на свою користь, як це сталося в протиборстві з англійцями – є головним претендентом на друге поспіль чемпіонське звання. Але гра французів проти марроканців трохи похитнула цю думку.
Можливо, вплинув швидкий гол Тео Ернандеса, коли м’яч відскочив до нього після удару Мбаппе, а можливо, далися взнаки й зміни в складі, де не грали травмовані Умпекано та Рабьо, яких замінили Фофана та Канате. Якби там не було, але стільки сумбуру, втрат м’яча, відкриття вільних зон у захисті, відсутності компактності між лініями у чемпіонів світу на цьому турнірі ще бачити не доводилося. Не було й відчутної переваги фаворитів. Часом гравці лебле взагалі просто відбивалися й дивом втримали свою перевагу. А наприкінці матчу французам пощастило вдруге. Хоча тут потрібно відзначити вдалі заміни Дешама. Але ще потрібно знову відзначити Антуана Грізмана, який вчергове проявив себе справжнім лідером команди, більше навіть відпрацьовуючи в захисті, ніж в атаці. Хоча саме без з його класного відкривання за спини захисникам й передачі на Мбаппе не був би можливий перший гол. А ще саме Антуан, коли у другому таймі суперники притисли французів до власних воріт й створювали гольові нагоди звернув увагу тренерського штабу, що за такої гри потрібно вносити корективи для того, щоб з’явилися контрвипади. І саме після цього, замість Жиру, який до перерви не використав два стовідсоткових шанси збільшити перевагу своєї команди, але був не дуже ефективним, коли потрібно працювати на швидкості, на полі з’явився Маркус Тюрам. І син легенди збірної Франції – Ліліана Тюрама, який своїми двома голами (більше за збірну видатний захисник ніколи не забивав) переломив гру з хорватами та вивів лебле до фіналу чемпіонату світу в 1998-му, дійсно додав швидкості та напруги на захист марроканців. І саме Маркус розпочав атаку, яку продовжив своїм неймовірним дриблінгом Мбаппе, а заверший першим дотиком після появи на полі Рандаль Коло Муані. Цей хлопець із «Лейпцигу» потрапив до збірної за щасливого збігу обставин і став героєм матчу. Можливо, це був найлегший гол в кар’єрі юного форварда. Але яким же цей удар у порожні ворота Бону був важливим. Саме після цього стало абсолютно зрозуміло, що саме Франція зіграє в фіналі.
Ну а марроканці знову заслужили лише схвальні відгуки за свою гру. При цьому хлопці Вахіда Редрагі продемонстрували, що вміють тримати удар, коли пропустили свій другій гол на турнірі. «Атласні леви», попри значні втрати через травми, перебудувалися й показали, що вони здатні не лише злагоджено та надійно захищатися (хоча цього разу оборона не виглядала монолітом), але й наполегливо, швидко та різноманітно атакувати. Але виконавської майстерності при завершенні гольових нагод, все ж, не вистачило. Та й везіння в цей вечір явно було на боці збірної Франції. І знаєте, цей матч показав, що в бронзовому двобої з хорватами саме Бону, Мазрауи, Амбрабат, Хакими, Зиєш та Ель-Насері разом із іншими партнерами по збірній точно не будуть аутсайдерами. Я б навіть віддав невеличку перевагу саме підопічним найбільшого тренерського відкриття цього турніру – Валіда Реграгі. Адже у хорватів вже є бронза та срібло чемпіонатів світу, а ось африканська команда може виграти третє місце вперше в історії світового футболу. Так що мотивація у марроканців буде шаленою.
Бути чи не бути?
Франція зіграє в золотому фіналі вдруге поспіль. До цього лише чотирьом збірним ( Італія – 1934, 1938, Бразилія – 1958, 1962, Нідерланди – 1974, 1978, Аргентина- 1986, 1990) удавалося досягнути такого успіху. Перемогу ж святкували двічі поспіль італійці та бразильці. Чи повторять свій тріумф підопічні Дід’є Дешама залежить від їх налаштування та вирішення проблеми нейтралізації неймовірного на цьому чемпіонаті Ліонеля Мессі, від якого гра аргентинців залежить абсолютно. Не вигадає щось Мессі, його землякам буде складно, адже плану “Б” в Аргентини на цьому турнірі ми не бачили. Якщо гравці “Ле Бльо” будуть грати так неорганізовано, як проти Марроко, то шансів у них не багато. Якщо повернуть компактність, злагодженість та швидкий перехід від захисту до атаки, то перемога буде за Францією. Адже в організації командної гри французи виглядають краще за підопічних Скалоні. Та й Дешам значно переважає за досвідом свого аргентинського колегу, який «пливе» у наднапружені моменти, що показали матчі з австралійцями та Нідерландами.
Ну й ще одна головна інтрига фіналу – Мессі чи Мбаппе? У обох лідерів своїх команд по 5 забитих м’ячів, але в аргентинця на одну результативну передачу більше. Ліонель вже заявив, що це буде його останній матч на чемпіонатах світу, за кількістю яких він вже абсолютний рекордсмен. Та й більшість інших рекордів також належать аргентинському генію. Але не виключено, що Ліонель програє свій другий фінал чемпіонатів світу. І яскравої крапки видатній кар’єрі не вистачить. Якщо так трапиться, то лише Дієго Марадона так і залишиться в серцях аргентинців легендою, яка втілила їхні мрії та сподівання в життя. А Мессі з усіма своїми особистими досягненнями піде переможеним… Але це найкращий чемпіонат світу в його кар’єрі й, здається, що зупинити капітана “Альбі селесте” зараз неможливо. Подивимося…
Ну а якщо в фіналі запалить Мбаппе, то він не просто стане дворазовим чемпіоном світу, «поховає мрію» одного з королів світового футболу, але й сам зможе обгрунтовано претендувати на королевський титул. Відповіді на ці запитання дасть лише гра. Тож, давайте дочекаємося кульмінації цього багато в чому неймовірного чемпіонату світу…
Юрій Ілючек, член АСЖУ та АIPS