Член АСЖУ та AIPS Олексій Ісаєнко побував на благодійному поєдинку “Шахтаря” із “Лехією”, що відбувся у польському Ґданськ.
Доброго дня, красеню Ґданську – перлино Балтійського моря! Майже рік тому довелося побувати тут на фіналі Ліги Європи. Гра – свято. Тоді непоступливий “Вільярреал”, здолавши “Манчестер Юнайтед” в епічній серії пенальті, здобув Кубок. А заодно кваліфікувався до Ліги чемпіонів, де “Жовтий Підводний Човен” вже увійшов до числа здобувачів головного європейського трофею, залишивши за бортом грандів – “Ювентус” та “Баварію”!
У травні 2021-го весь Ґданськ ряснів прапорцями із символікою УЄФА. Тепер на їхньому місці, як і всюди в Європі, – незліченні синьо-жовті прапори. У чистий четвер (католицький Великдень відзначають найближчими вихідними) тут організували зовсім інше свято футболу. Благодійний матч “Лехія” – “Шахтар” у рамках акції “Футбол для миру. Зупинити війну в Україні!”
Як символічно – провести антивоєнний матч у Ґданську, який займає своє, особливе місце у підручниках історії ХХ століття. Якщо, добираючись із центру, проїхати на старенькому трамваї повз чудову арену – ту саму, що переливається золотими відблисками перлів, зведену до Євро 2012 – і вийти через кілька зупинок на кінцевій, у Новому порту, то, прогулявшись уздовж Мертвої Вісли, опинишся біля маяка на набережній капітана Тадеуша Ціолковського. Звідси відкривається чудовий краєвид на протилежний берег, на знаменитий півострів Вестерплатте, де на насипному кургані височить величний пам’ятний монумент – 236 блоків граніту, 1150 тонн.
Наприкінці літа 1939-го навчальне судно “Шлезвіг-Гольштейн”, яке прибуло з “візитом ввічливості” у Вільне місто Данциг, кинуло якір саме тут – ніхто з місцевих і не думав посилати кудись німецький військовий корабель. Раннього ранку першого вересня броненосець обстріляв збройові склади – а під його палубою ховалися 225 солдатів, готуючись до десанта. Так розпочалася Друга світова війна.
Це місто натерпілося сповна. Тут сподівалися знайти притулок сотні тисяч біженців зі Східної Пруссії. А у березні 1945-го радянська армія, поспішаючи на Берлін, артилерійським вогнем, буквально не залишивши каменю на камені, знищила історичний центр Данцига. Десятиліттями німці, що домінували, планомірно знищували сліди польської культури. А після війни вже поляки старанно зачищали всі сліди німецької спадщини. Відбудували Ґданськ на свій лад, він став абсолютно іншим, не тим, що був раніше…
На корабельнях найбільшого порту Польщі на зорі вісімдесятих зароджувався рух “Солідарність”, який зробив значний внесок у розхитування співдружності країн соціалістичної системи. Місто-бунтар, європейське вільне місто. Тут усе просякнуте свіжим морським бризом – повітрям волі. Проводячи футбольний матч солідарності, Ґданськ знайшов ще одну можливість підтримати український народ, який страждає через страшну жорстоку війну.
Біля квиткової каси, що відкрила вікно пунктуально за півтори години до стартового свистка, ажіотажу не спостерігалося, черги практично не було. Квитки здебільшого реалізовувалися через інтернет, за ціною – дешевше за гриби, по десять злотих, але хто хотів, міг заплатити і більше – всі зібрані кошти будуть спрямовані на допомогу Україні.
Спершу здалося – народу на трибунах небагато, але вже в ході гри вболівальники підтягувалися, на центральних секторах стало веселіше, в результаті арена заповнилася як мінімум на третину. Багато наших співвітчизників – жінки, діти. Тут і там було чутно українську мову…
Як і належить міжнародній зустрічі, її передувала офіційна церемонія – з державними прапорами, гімнами.
Усі футболісти Шахтаря – права рука на серці, прапор України на плечах – натхненно співали.
Всі без винятку, включаючи зіркового “новачка” Ярослава Ракицького.
Свого часу Ярика нещадно критикували – мовляв, мовчить, не шанує гімн. А коли Ракицький на додачу до всього поїхав грати в Пітер – хвиля обурення взагалі не знала межі. Але ось, настали по-справжньому важкі для країни часи – і Ярослав Ракицький, справжній патріот України, розірвавши контракт із Зенітом, тут, у складі Шахтаря.
Скажімо одразу, дуже солідно відіграв футболіст у майці під номером чотири, з написом “Маріуполь” на спині. І в збірній, якщо отримає виклик, Ракицький з його коронним довгим пасом напевно припаде до двору. На носі у нас найважливіші матчі за вихід на чемпіонат світу.
Склад гірників незвичний – без бразильських легіонерів. Усі – українці. Молоді, талановиті, амбітні хлопці. Справжнім лідером виявив себе Михайло Мудрик. На сьомій хвилині десятий номер холоднокровно з точки реалізував самостійно зароблений 11-метровий, а в другому таймі Мудрик оформив дубль, обігравшись на вході до штрафного майданчика з Мішньовим і майстерно відправивши м’яч у ворота. Подейкують, інтерес до Мудрика виявляє один із клубів англійської Прем’єр-ліги.
Господарі поля вдарити в багнюку обличчям зовсім не хотіли, діяли активно. У серйозних єврокубках Лехія не була помічена – коли ще загляне в гості постійний учасник Ліги чемпіонів? Пропустивши у дебюті, футболісти із Гданська досить швидко відновили рівновагу. Діабате – єдиний темношкірий футболіст на полі – фінтом обдурив Бондаря, і обвідним ударом не залишив шансів Трубіну. У середині тайму цей трюк майже повторив Дурмуш – але голкіпер Шахтаря врятував. А незабаром довелося виявити воротарський вишкіл і вартовому воріт польського клубу – він відбив постріл Топалова.
Через п’ять хвилин після перерви сталося незвичайне – суддя у полі Симон Марциняк заплановано передав кермо влади четвертому офіційному – українцю Дмитру Кривушкіну.
Вийшовши вперед, Шахтар неодноразово міг збільшити рахунок. Гарний момент мав Борячук, увірвавшись на 74-й хвилині до штрафного майданчика після фірмової, через півполя передачі Ракицького, але розбирався довго, в результаті його оточили чотири суперники, і пробити по воротах так і не вдалося. А на 87-й Криськів розстрілював, але юний Микулко парирував, а Сігєєв не досяг успіху на добиванні.
Все йшло до логічної заслуженої перемоги Шахтаря. У Андрія Пятова, що з’явився в рамці в другій половині гри, роботи загалом було не багато. Але на третій доданій хвилині ветеран, відбивши підступний удар, не втримав м’яча, і джокер Лехії Оконевскі зрівняв рахунок.
Нічия? Ні. Де Дзербі зробив дев’яту заміну. 12-річний Діма Кеда вийшов на поле замість Мудрика. Скільки поневірянь, скільки страждань випало на долю цього хлопчика з Харцизька! Його сім’ї довелося переїхати до Маріуполя, а цієї весни, дивом вибравшись із блокади, вони поїхали до Польщі. Діма пережив багато. І він заслужив пережити ці хвилини щастя.
Тарас Степаненко посміхнувся до пацана, у центрі поля віддав йому м’яч. Взаємне перепасування, футболісти – свої та чужі – розступилися. Діма один із м’ячем виходить до воріт – і… б’є повз. Його підбадьорюють, він усміхається. Матч ще не закінчився. М’яч знову у Діми Кеда, друга спроба – гол! Обійми, оплески. Сльози радості. Сльози розчулення.
🧡🇺🇦 12-річний хлопчик з Маріуполя зіграв за «Шахтар» і забив гол ⚒
— ⚒FC SHAKHTAR DONETSK (@FCShakhtar) April 14, 2022
Дмитро Кеда вийшов на заміну наприкінці благодійного матчу з «Лехією».#Shakhtar #Україна #Ukraine #StandWithUkraine pic.twitter.com/Yr8S3euKIG
Шахтар переміг. За мир. За Діму. За всіх українських дітей. За Україну. Чаша арени поринула в темряву, і все освітлилося холодним мерехтінням незліченних вогників-телефонів. А зігрівало її тепло сердець. Тепло людей, що зібралися на стадіоні. Тих, хто зібрався на матч миру.
Олексій Ісаєнко, член АСЖУ та AIPS, кореспондент “Сьогодні спорт”
