У ніч із 21 на 22 серпня (за європейським часом) у Бразилії завершилися ХХХІ Олімпійські ігри. Всі 307 комплектів медалей отримали своїх щасливих власників. Як і очікувалося переконливу перемогу в неофіційному командному заліку здобули атлети США – 121 нагорода (46 – золотих, 38 – срібних і 37 – бронзових). На другому місці несподівано виявилася команда Великобританії – 67 медалей (27, 23, 17), яка випередила Китай – 70 (26, 18, 26). У скарбничці збірної України лише 11 нагород (2, 5, 4) і 31 загальнокомандне місце. Це найгірший результат за всіма показниками за всі роки незалежності.
Що сталося з нашими кращими спортсменами? Чому у більшості з них результати в далекому Ріо-де-Жанейро виявилися нижчими, ніж очікувалося фахівцями, журналістами, вболівальниками та, мабуть, і самими атлетами? Серйозний, предметний, критичний аналіз їх виступів і оцінка – ще попереду. З плеча тут рубати і в чомусь когось звинувачувати – не годиться. І впевнений, що не правильно. Адже абсолютно всі українські олімпійці віддали в найскладніших і найбільш престижних змаганнях чотириріччя всі сили і вміння, намагалися максимально використати свій потенціал. Шкода, що у багатьох це не обернулося бажаними високими результатами.
У невдачі завжди безліч причин і пояснень. Тут важливо головні відокремити від другорядних. По гарячому ж сліду висловлю свою точку зору: основна причина цієї серйозної невдачі бачиться мені в тому, що вся нинішня система фізичного виховання і спорту в Україні, що збереглася у нас в гіршому варіанті з радянських часів, сьогодні ще раз довела свою повну неспроможність, безперспективність і відсталість від сучасних реалій. І, звичайно ж, фіаско в Бразилії – це, багато в чому, слідство вкрай слабкою і некомпетентної майже дворічної роботи керівництва галузевого відомства. Якщо ми не хочемо в спорті виявитися в ще більш глибокій ямі, ніж сьогодні, або назавжди відстати в ньому від найсильніших країн світу, нам потрібно терміново перестати займатися псевдореформами і якомога швидше відпустити з галузі всіх керівників, які абсолютно випадково опинилися в ній. У нас, в Україні, немає більше часу на згубні навколоспортивні експерименти. Ігри в Ріо – це рубікон, перейшовши який ми не маємо більше права миритися з подібною ситуацією. І ще. Глибоко переконаний в тому, що в нинішньому вигляді і з подібними функціями, правами і зобов’язаннями перед суспільством таке Міністерство молоді та спорту України просто не потрібно. Його слід або скасувати, або серйозно реформувати, а кількісно різко скоротити. Основними ж гравцями на спортивній ниві, думається, повинні стати – Національний олімпійський комітет, Федерації з видів спорту та спортивні клуби. Не зробимо сьогодні правильних і рішучих висновків і кроків – назавжди будемо позбавлені поваги нащадків. Переконаний, у нашій країні є молоді талановиті, амбіційні і добре підготовлені люди, здатні вивести вітчизняний спорт на нові більш вищі, ніж зараз рубежі. І звичайно ж, першочергова для всієї галузі сьогодні програма і завдання: за прикладом кращих спортивних держав світу в Україні потрібно невідкладно створювати сучасну систему фізичного виховання і спорту, а також всієї необхідної для цього інфраструктури…
А тепер про атлетів, які зуміли в запеклих боях завоювати для України 11 олімпійських медалей, показавши при цьому найвищу майстерність, волю, чемпіонський характер. Їх імена тепер назавжди залишаться в славетному літописі українського і світового спорту! Героями Ігор в Ріо стали: Олег Верняєв – чемпіон на брусах і срібний призер у гімнастичному багатоборстві, Юрій Чебан – золотий медаліст у веслуванні на каное-одиночці на дистанції 200 метрів. До речі, з урахуванням перемоги в Лондоні чотири роки тому одесит став тепер дворазовим олімпійським чемпіоном, фехтувальниці Ольга Харлан, Аліна Комащук, Олена Кравацька та Олена Вороніна – срібні медалі в командних змаганнях шаблісток. На рахунку О. Харлан ще і бронзова нагорода за виступ в особистих змаганнях. Саме Ользі була довірена висока честь на закритті Олімпійських ігор в Ріо нести прапор України! Також із срібними медалями повертаються на батьківщину: Сергій Куліш – стрільба з пневматичної гвинтівки на дистанції 10 метрів, Жан Беленюк – греко-римська боротьба, вага до 85 кг і Павло Тимощенко – сучасне п’ятиборство. Бронзові медалі завоювали: Анна Різатдінова – художня гімнастика, багатоборство, Богдан Бондаренко – легка атлетика (стрибки у висоту), Дмитро Янчук і Тарас Міщук – веслування (каное-двійка) на дистанції 1000 метрів…
ХХХІ Олімпійські ігри в Ріо, що стали грандіозним спортивним святом планети, позаду. Наступна Олімпіада відбудеться через чотири роки в столиці Японії. Хочу вірити, що вона для українських спортсменів буде більш успішною. Дуже сподіваюся побачити в складі національної команди на Іграх у Токіо в 2020 році і каратистів України. Нарешті заповітна мрія мільйонів атлетів, що займаються прекрасним видом спорту, і багато років домагалися права вийти на олімпійське татамі, стала реальністю – карате в Програмі ХХХІІ Олімпійських ігор!
Українська федерація карате (УФК) разом із Міжнародною федерацією карате (WKF), низкою інших національних федерацій карате та громадських організацій – доклали до цього історичного рішення 129-ї сесії Міжнародного олімпійського комітету колосальні зусилля. На щастя, вони увінчалися успіхом. Тепер олімпійське сьогодення і майбутнє цього чудового виду єдиноборств залежить тільки від самих каратистів планети!..
До зустрічі в 2020 році на Олімпіаді в Токіо!
Михайло Волобуєв,
президент АСЖУ, член НОК України,
член президії УФК