Один з аксакалів українського тренерського корпусу 1 лютого відзначає 70-річний ювілей
На своєму футбольному віку Мирон Маркевич побачив всяке. За 35 років своєї тренерської кар’єри було безліч подій, які складалися не тільки з успіхів та невдач, перемог та поразок, радощів та розчарувань, але й всіляких життєвих ситуацій. Про них, як і про періоди дитинства і молодості, ювіляр відверто поділився з членом правління АСЖУ, кореспондентом видання UA-Футбол В‘ячеславом Кульчицьким.
РЕЦЕПТ ЙОГО МОЛОДОСТІ
– На скільки років почуваєтеся?
– Точно не на сімдесят! Якщо я ще можу два-три рази на тиждень два тайми по сорок хвилин разом з молодими відбігати, то нехай люди самі визначають на скільки.
– Який вік вам зараз дають?
– З цього приводу розповім забавний випадок. Напередодні я заправляв автомобіль на заправці, а оператор мені каже: “Ви дуже схожі на Мирона Маркевича. Але він набагато старіший” (сміється).
– Призналися, що це ви?
– Ні. Я сів в машину і поїхав. Нехай він думає так і далі (посміхається).
– Який рецепт молодості від Мирона Маркевича?
– Не треба думати про вік, а побільше рухатися. Будь то ходьба, біг, їзда на велосипеді або робота в тренажерному залі – все це неодмінно згодиться для здоров’я! По-іншому я свій розпорядок дня не уявляю. Крім руху не потрібно забувати і про режим харчування. Бажано обмежувати себе у важкій їжі, не зловживаючи жирним і солодким. Краще більше налягати на рибу, овочі і фрукти. Іноді, правда, думки про щось смачненьке лізуть в голову, але я їх намагаюся відганяти.
– Ким в дитинстві мріяли стати, коли подорослішаєте?
– З самого дитинства я себе пов’язував тільки з футболом.
ЗУСТРІЧ З КРОЙФФОМ, ЩО НЕ ВІДБУЛАСЯ
– Який матч у тренерській кар’єрі віднесли б до категорії найвищого емоційного сплеску зі знаком “плюс”?
– Такий був не один. У моїй тренерській кар’єрі було більше тисячі матчів, тому з такої категорії набралося б чимало. І все ж три поєдинки виділю. Перший з них – це “Карпати” – “Динамо” (Київ) сезону-1997/98, коли львівська команда виграла 2:1. На тому матчі було близько 60 тисяч глядачів, багато з яких сиділи в проходах між трибунами і на деревах. В той день вони мали можливість побачити цікавий футбол. У тодішньому складі динамівців блискуче грали Шевченко, Ребров, Гусін, Лужний… Другий – матч сезону-2013/14 “Металіст” – “Динамо” (Київ) – 3:0. У тому чемпіонаті харківська команда стала срібним призером. Ну і третій – півфінальний поєдинок “Дніпро” – “Наполі”, який проходив в Києві у розіграші Ліги Європи 2014/15. Ми виграли 1:0 і вийшли у фінал.
– До яких тренерів себе відносите – диктаторів чи демократів?
– Не можу сказати, що я ходив з палицею і робив так, щоб було все по-моєму. Ні. Але з іншого боку, сісти собі на голову не дозволяв ніколи. Це однозначно.
– Чи є у футболі люди, кому не подасте руки?
– Димінському (колишньому президенту “Карпат” – Прим. В.К.) точно не подам.
– З ким із легендарних футбольних особистостей вам хотілося б поспілкуватися в невимушеній обстановці – скажімо, за столиком ресторану?
– Хотів би поговорити з Йоханом Кройффом, але, на жаль, цієї людини вже немає …
У РОЗДЯГАЛЬНІ – БЕЗ ЛЯПАСІВ
– Хто із зірок футболу світового рівня міг опинитися в одній з ваших команд?
– Коли я тренував “Металіст”, велися переговори з Робертом Левандовським. Ми вже практично домовилися про його перехід, але в останній момент все зірвалося.
– Чи бували випадки, коли виховні заходи в роздягальні щодо підопічних не обмежувалися одними матюками, а доводилося вдаватися до ляпасів?
– Ні-ні, такого я собі ніколи не дозволяв! А ось матюкався я дуже рідко. За 35 років тренерської кар’єри до нецензурної лексики в роздягальні вдавався лише лічені рази.
– Суддям від вас коли-небудь діставалося?
– Я намагався з ними не сваритися, адже пізніше це могло проти моєї команди обернутися негативно. Раджу нинішнім тренерам до подібних речей не вдаватись.
– Яке питання з поставлених журналістами, вас найбільше дратує?
– (Ненадовго замислившись). “Чому грав той, а не інший?”
ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО З ЛЬВІВСЬКИМ МОРОЗИВОМ ТА СИТРОМ
– Хто ваш зразок для наслідування і чому?
– Зразком для мене були мої батьки. Я завжди на них рівнявся, і дуже вдячний їм за те, що вони мене виховали. Напевно, для кожної людини його батьки – це щось особливе.
– Коли ви були найбільш задоволеним в житті?
– Думаю, що не відкрию ніякої секрет, якщо назву період дитинства і юності. Це були найкращі роки життя і щасливий час. Я завжди з особливими почуттями згадую той період.
– Який предмет в школі був для вас неулюбленим?
– Ох… Вже краще я скажу, що було для мене улюбленим. Це історія і географія.
– Як часто прогулювали уроки?
– Дуже часто. Дуже. Міг так цілий тиждень не ходити в школу. Я народився в Винниках, але коли пішов до школи, сім’я переїхала до Львова. До цього я ніяк не міг звикнути. Часто втікаючи зі школи, їхав в рідні Винники, де потім батько мене розшукував. Я йшов на тамтешнє озеро, де відчував себе щасливим.
– Чого з дитинства вам не вистачає зараз?
– Я провів хороше дитинство, за що, знову ж таки, вдячний матері і батькові. У мене було все, і я відчував себе щасливим. На жаль, зараз немає такого смачного львівського “Ескімо”, яке було в моєму дитинстві. Коли це морозиво привозили для продажу, це було щось надзвичайне! А як можна забути смак ароматного ситро за 4 копійки?! Люди, які тоді мали можливість все це спробувати, мене зрозуміють. Нинішня ж молодь про таке не знає.
БИТОК ДЛЯ “ЦОКА” І ЧОРНОСЛИВ У ШОКОЛАДІ
– Чи відкладали ви гроші зі шкільного обіду?
– Ні. У цьому в мене не було ніякої необхідності, тому що гроші я вигравав. У моєму дитинстві була така гра – “цок” називалася. Львів’яни старшого віку її пам’ятають. Битки кидали, копійки – так і грали. У мене був набір таких битків, і я легко всіх обігравав. Приходив додому – і у мене неодмінно було п’ять-шість карбованців.
– Яка звична їжа є для вас найбільш приємною?
– Уже років двадцять, напевно, мало їм м’яса, а більше намагаюся споживати фрукти та овочі. Для мене саме така їжа є найбільш прийнятною. Хоча, звичайно ж, іноді хочеться чогось солодкого.
– А що з солодощів любите найбільше?
– (Ненадовго замислившись) Чорнослив у шоколаді.
– Чи є у вашій родині будь-які кулінарні секрети чи традиційні рецепти?
– (Без роздумів). Дружина дуже відмінно готує солянку. Навіть не знаю, чи є ще десь така смачна! Але солянка теж вельми калорійна, тому я нечасто прошу її робити.
– Ви якось розповідали, що ваша дружина готує ще й смачні вареники …
– Так і є. Вареники я хоч і люблю, але вони дають таку вагу, що мені вранці під час пробіжок доводиться більше бігати (посміхається). Їм їх нечасто – намагаюся не зловживати.
ТАНЦІ ЗАВДОВЖКИ У 43 РОКИ
– Як познайомилися з майбутньою дружиною?
– Це було на домашньому матчі “Карпат”. Ганна була на футболі – там її вперше і побачив. Помітна була дівчина, і не тільки я один звернув на неї увагу. А пізніше, коли я вже працював учителем фізкультури в школі, разом зі своїми товаришами в один з перших днів навчального року потрапив у ресторан. Там і відбулася чергова зустріч з майбутньою дружиною. Я запросив Ганну потанцювати – з тих пір ми разом вже 43 роки танцюємо (посміхається).
– Той факт, що її обранець – футболіст, майбутню дружину не збентежив?
– Ні. До цього вона поставилася нормально. Ганна любить футбол до сьогоднішнього дня, і абсолютно в усіх тренерських справах мене підтримувала. Вона розуміє гру, і в цьому плані мені з нею легко.
– Який подарунок від вашої “другої половинки” запам’ятався вам на все життя?
– Безумовно, два сина. Старший – Остап, молодший – Юрій. Перший, як ви знаєте, вирішив піти по моїх стопах і зараз тренує “Маріуполь”. Обоє – нормальні діти, і ми з дружиною раді, що їх виховали. Тепер вже вони своїх дітей виховують. Щасливий, що все так розвивається. Тепер головне, щоб сини так само дбайливо зберігали сімейне вогнище. Сім’я для мене – святе. Кожен день, проведений в її колі, це свято. Коли тебе обіймають онуки, це найщасливіші для мене миттєвості.
ПРИСЛУХАТИСЯ ДО ТРИБУН
– Скільки часу ви проводите з родиною і друзями?
– Зараз уже багато, адже я вже п’ятий рік не займаюся тренерською діяльністю. Коли працював, то на жаль, це було не так часто.
– Ким би міг стати Мирон Маркевич, якби не пішов по футбольній стезі?
– Я навіть не можу себе уявити в чомусь іншому, крім футболу. Навряд чи міг би реалізуватися в іншій справі максимально – так, як воно необхідне. Свого часу мої батьки, зокрема – мама, хотіли, щоб я був лікарем. Але це дуже непроста і надто специфічна професія. Цю роботу потрібно любити, вкладати в неї душу. Я з великою повагою ставлюся до лікарів (особливо тих, хто лікує дітей) і знімаю капелюха перед ними за їх почесну працю.
– Чи виникало коли-небудь бажання покинути великий футбол і поміняти рід діяльності?
– Ні, такого ніколи не було.
– Яка риса характеру заважає вам у житті?
– Якщо говорити про футбол, то я себе впевнено почував лише в тренерській роботі. А в звичайному житті – не зовсім. Мені завжди не вистачало якогось позитивного нахабства, чи що. Сформувався якийсь комплекс зайвої сором’язливості, який мені заважав.
– Чи користуєтеся ви чужими порадами?
– Інколи – так. Особливо якщо це слушна порада. Траплялося, що я і трибуни слухав. Правда, таке було не часто, а лише іноді. Бували такі моменти, коли під час матчу я перебував в нерішучості, а хтось щось з трибуни крикне – і це мене спонукає до дії. Найцікавіше, що у підсумку прийняте рішення виявлялося правильним.
– Якби ви могли стати найвпливовішою людиною в світі, що б змінили?
– Подбав би про те, щоб допомогти голодуючим людям. Їх у світі занадто багато.
РОЗГАДАТИ ЗАГАДКУ ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ
– За роки, проведені у футболі, вам не раз доводилося бувати в різних куточках земної кулі. Яка країна чи місто вас найбільше вразили?
– Італія та її неповторна Флоренція. Це моє улюблене місто. Разом зі Львовом та Харковом. У Флоренції я був уже разів шість, але хочеться бувати в ньому знову і знову. Якщо випадає можливість, я завжди намагаюся відвідати цю колиску мистецтва епохи Відродження. Італія – це країна-музей, від якої я в захваті. До того ж, в ній живуть чудові люди.
– Якби у вас була можливість полетіти куди-небудь абсолютно безкоштовно, куди б ви вирушили?
– В житті вже побував на різних континентах, відвідавши багато країн. Але мені б хотілося побачити Нову Зеландію.
– А де ще, крім Нової Зеландії мріяли б побувати?
– Я б хотів подивитися, що таке Північна Корея. Те, що я бачив про цю країну по телебаченню, для мене незрозуміло. Хотілося б усвідомити, як можна людей до такого соціального стану довести. А третя країна, в якій у мене є бажання побувати, це Японія.
– В якому місці на планеті із задоволенням оселилися б?
– Я львів’янин, і дуже люблю своє місто. Але якби говорити про місце, де мені також комфортно, то це був би Харків.
Другу частину інтерв’ю читайте завтра
В’ячеслав Кульчицький, член правління АСЖУ, UA-Football.com