Останній чемпіонат світу з дзюдо подарував світу нову сенсацію – 17-річну киянку Дар’ю Білодід. Дівчина стала наймолодшою в світі чемпіонкою з дзюдо за всю історію, і єдиною українкою, яка досягла такого успіху.
Дар’я Білодід – студентка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Нещодавно вона зустрілася з майбутніми журналістами і розповіла про своє спортивне життя, майбутню професію, пропозиції змінити громадянство та залицяльників у Instagram.
– Ви займалися в дитинстві ще якимось видом спорту, крім дзюдо, і чи досягали в ньому якихось висот?
– Так, до дзюдо я займалася художньою гімнастикою, бо на той час мої батьки мріяли аби я стала саме гімнасткою. Вони були проти дзюдо, адже знають, що це таке і що цей вид спорту не дуже «жіночний». У період занять з художньої гімнастики зі мною займалася тренерка, яка згодом змінила професію, а я не захотіла працювати з кимось іншим. І так співпало, що саме в цей період моя мама була тренером з дзюдо, і я почала приходити до неї на тренування. Поступово я зрозуміла, що саме цей вид спорту мені дуже подобається.
– З артистичного виду спорту ви перейшли до більш жорсткого. Наскільки сильно відчувався контраст?
– Тоді я була ще дуже маленькою, і багато чого не розуміла. На момент, коли я прийшла на гімнастику, мені було 3 роки, і з того періоду пам’ятаю лише емоції. А от вже в шестирічному віці я чітко зрозуміла, що дзюдо значно складніший та жорстокіший вид спорту, порівняно з художньою гімнастикою.
– Що найбільше подобається в дзюдо?
– У мене від батьків дуже сильний характер. Я це зрозуміла, коли тільки-но почала ходити на тренування і швидко почала вступати в спаринги з дітьми, котрі займалися вже по 2–3 роки. Тоді я постійно програвала і злилася через це, дуже хотіла перемогти. Почала працювати і тренуватися більш старанно. Ось такий підхід ідеально підходить для дзюдо.
– Які види спорту подобаються крім дзюдо?
– Ну от на художню гімнастику мені подобається дивитися, я б поставила цей вид спорту на друге місце після дзюдо. Спостерігати за змаганнями гімнастів дійсно круто, але от займатися цим я б не хотіла, мабуть, саме через характер. Також люблю дивитися легку атлетику, спортивну гімнастику, плавання, загалом, багато що захоплює.
– Спортсменка – це не постійна професія. Ким ви себе бачите по завершенню кар’єри дзюдоїстки?
– Наразі я навчаюся на журналістиці. І після спортивної кар’єри планую об’єднати для себе ці дві сфери.
– Тобто тренувати підростаюче покоління дзюдоїстів не плануєте?
– Я не хочу бути тренером, це дуже важко. До того ж мені не подобається комусь щось пояснювати і виступати в ролі наставниці – це не моє. До 25-ти років планую займатися своєю спортивною кар’єрою, а далі вже буду вирішувати, чим займатися.
– Ви – чемпіонка світу та Європи. Яка наступна ціль?
– За тиждень знову їду на чемпіонат світу, але вже U-21. Звісно, дорослий (ЧС) я вже виграла, але ще хочу взяти участь в юнацькому. Але головна мета для мене зараз – Олімпійські ігри 2020 року в Токіо (Японія).
– Для вас цікавіше було б взяти інтерв’ю у видатного спортсмена/спортсменки чи бути на місці цієї зірки спорту і відповідати на запитання журналістів?
– Поки що мені подобається бути на місці видатної спортсменки (посміхається). Зараз я рідко замислююсь саме про професійну діяльність журналіста, бо поки працюю над власною спортивною кар’єрою.
– Наскільки важливу роль у кар’єрі зіграв той факт, що Вас тренують саме батьки?
– Дуже важливу. Насправді, це важко, адже навіть коли вони критикують мене, то я сприймаю це в першу чергу, як від батьків. Але плюсів значно більше. Наприклад, ми можемо вдома спокійно обговорювати моїх суперниць. Вони мене дуже добре знають, починаючи від настрою, закінчуючи втомою та виснаженням.
– Не втомлює, що повертаючись додому з тренувань, знову доводиться розмовляти й обговорювати те саме: суперниць, змагання, розбирати спаринги тощо?
– Насправді, мені це навіть подобається. Вся моя родина займається одним видом спорту і ми отримуємо насолоду від спільної роботи.
– В одному зі своїх інтерв’ю ви розповіли, що любите футбол. Часто дивитеся його?
– Так, дуже люблю футбол. Але я не тільки спостерігаю за ним постійно, але й граю сама. Ніколи професійно ним не займалася, але в дитинстві обожнювала грати в дворі з хлопцями в м’яч. Навіть і сьогодні, готуючись до змагань, із задоволенням можу на базі поганяти його з іншими спортсменами. Це, навіть, входить до плану моїх тренувань. Буває і професійний футбол дивлюся, але все ж віддаю перевагу особистій грі.
– Хто із зарубіжних та українських спортсменів є вашими кумирами?
– Їх багато. Дуже подобаються спортивний гімнаст Олег Верняєв, та з греко-римської боротьби – Жан Беленюк. Зараз ми товаришуємо, хоча ще не так давно я лише чула про їхні здобутки з телевізора, і просто захоплювалася цим. Вони мене підтримують і мотивують. У дзюдо – це японка Рійоко Тамурі, яка в 1993 році здобула світове золото у моїй ваговій категорії і була тоді на 2 місяці старша за мене.
– В одному інтерв’ю ви згадували про пропозиції змінити громадянство та виступати під прапором іншої країни. Проте Ви відразу чітко дали зрозуміти, що виступатимите лише за Україну. Чи є та підтримка від нашої країни, за яку варто боротися?
– Я патріотка своєї країни і дуже її люблю. Так, у нас є чимало проблем, наприклад, фінансових – навіть той самий стан олімпійських баз. Якби спортсмени з інших країн подивилися на ті умови, то були б в шоці. Однак результат є. Мені неймовірно приємно підійматися на п’єдестал і чути гімн України, а не іншої держави. Для мене це дуже важливо.
– Які країни запрошували виступати під їхнім прапором?
– Азербайджан, Грузія, ОАЕ. Звісно, це великі гроші, але для мене зараз важливіше здобувати золоті медалі, і щоб при цьому піднімався прапор моєї країни.
– Де тренуєтесь?
– У школі Олімпійського резерву в Києві на Оболоні. Це найкраща школа в Україні і я там тренуюся з самого дитинства, як і свого часу батьки. Весь рік я ходжу туди, і 3-4 рази за цей період маю їздити на установчі збори, які проводяться в Карпатах або в Кончі-Заспі.
– Розкажіть про свій звичайний день.
– Встаю о сьомій ранку, снідаю, зазвичай, сиром із медом або фруктами, плюс чай. О восьмій у мене перше тренування. В теплу пору воно проводиться на набережній. Як правило, це крос та різні індивідуальні завдання. Близько десятої я приходжу додому: приймаю душ, перевдягаюся, відпочиваю і готуюся до сесії, якщо сезон. Потім обідаю, за графіком, – м’ясо та салат, фрукти. Перед вечірнім тренуванням обов’язковим обрядом є сон, хоча б із годинку. Вже на четверту знову йду до зали, і там до восьмої. О пів на дев’яту я втомлена приходжу додому і вечеряю, знову салат і м’ясо з гарніром. Потім у мене є час робити завдання в університет, а якщо їх немає, то просто дивлюся фільми чи серіали.
– Чи є якісь обмеження в харчуванні?
– Взагалі, ні. Але у зв’язку з тим, що я перебуваю у ваговій категорії до 48 кг, а моя чиста вага це 50 кг, то десь за тиждень до змагань я повинна трохи менше їсти і тепліше одягатися на тренування, щоб більше ваги скинути.
– На спортивні результати не впливає така швидка втрата ваги?
– 2 кг це дуже мало, адже зазвичай більшість спортсменів у таких умовах повинні скинути 7-10 кг. В такому випадку впливає, але для мене це навіть незнайомо. Я себе добре почуваю і маю достатньо сил для звичайних навантажень.
– Чи приймаєте ви якісь препарати, аби тримати себе в формі?
– Ні, я п’ю лише вітаміни, хоча зараз багато спортсменів приймають якісь протеїни і т. д. Я і так можу підтримувати форму без різних допоміжних речовин.
– Як відбувається відбір на Олімпійські Ігри? Якщо ви виграли чемпіонат світу, це дає якісь гарантії?
– У нас є загальний Олімпійський рейтинг. Ось влітку почався відбір і проходитиме він два роки. Зараз я в рейтингу перша, але все одно маю працювати і брати участь в інших змаганнях, бо інші спортсмени мене можуть перегнати.
– Ви і в навчанні прагнули бути першою як в спорті?
– Коли в молодших класах складали рейтинг успішності за оцінками, я виявилася третьою. Плакала і казала мамі: «Хочу бути першою». Просто вже звикла по життю, що в усьому маю бути першою та найкращою.
– Бували якісь серйозні спортивні травми після яких потрібно було довго відновлюватися?
– Так, цього року перед чемпіонатом Європи зламала щелепу. Це був мій перший серйозний перелом. Думала, що тижні два не буду тренуватися, але лікарі заборонили тренуватися аж чотири місяці. Від початку дуже засмутилася, нервувала, що пропущу чемпіонат Європи, а ще й далі чемпіонат світу, до якого треба було серйозно готуватися. Дякувати Богу, усе минуло, і я повернулася до повноцінних тренувань, хоча й весь час ходила до тренажерної зали. А за місяць до чемпіонату світу я… зламала ніс. Таке, напевно, взагалі один раз на мільйон трапляється, щоб зламати щелепу, а потім і ніс. Але, на щастя, уже за тиждень була в формі.
– Чи збільшилась кількість залицяльників після перемоги на чемпіонаті світу?
– В інстаграмі дуже багато людей пишуть приємні слова, іноді пишуть, що хочуть зі мною познайомитись, хочуть зі мною зустрітись, буває й таке, що взагалі питають, чи стану я їх дружиною. На таке питання я просто не відповідаю.
– Яким має бути ваш хлопець?
– Я думаю, він має бути спортсменом з гарною статурою, розумний, з харизмою та почуттям гумору. Хоча, якщо людина мені подобається, то можна не звертати уваги на якісь недоліки.
– У спорті буває дружба, чи це постійна конкуренція?
– Я вважаю, що в спорті може бути дружба. Наприклад, із суперниками, поза татамі, ми можемо спілкуватися, дружити. Але вже коли ми виходимо на бій, треба забути про будь-яку дружбу. Є спортсменки, найкращі подруги в житті, так вони, наприклад, не можуть боротися на змаганнях чи тренуваннях, бо жаліють одна одну. В мене ніколи такого не було, на татамі я не жаліла нікого, хоча поза ним могла добре спілкуватися. Під час бою я завжди зла та зосереджена.
– Не заважає навчанню спортивна кар’єра і навпаки?
– Ні, не заважає. На зборах я намагаюсь готуватися до сесії, так само було і в школі, коли до ЗНО готувалась на зборах. Це дійсно важко, але це можна поєднувати. Часто бачу, що спортсмени країн СНД мало приділяють часу освіті. Навіть англійської не знають. У країнах Європи все навпаки. Вони навчаються і обов’язково отримують освіту.
– Любите читати? Яку останню книжку прочитали?
– Перечитала “Майстер і Маргариту” Булгакова. Читаю, чесно кажучи, не так часто, як хотілося б, адже приходжу з тренувань втомлена і одразу лягаю спати. Але книга завжди зі мною на зборах і в поїздках. Весь вільний час займаюся саморозвитком.
– Якби у вас був мільйон, щоб ви зробили і куди його витратили?
– У мене є мрія: після завершення спортивної кар`єри відкрити власну кондитерську. Звичайно, під моїм іменем, щоб всі знали, що це саме мій бізнес.
Тетяна Савенець,
студентка 3 курсу Інституту журналістики
Київського університету імені Бориса Грінченка