Українська Українська Русский Русский
Асоціація спортивних журналістів України
Ukrainian Sports Press Association
Меню сайту


Анкета AIPS
Новини
Олександр Гливинський: «Найбільше мені запам’яталася співпраця з Коте Махарадзе»
01.10.2015
Олександр Гливинський: «Найбільше мені запам’яталася співпраця з Коте Махарадзе»

Під час зустрічі він подякував Михайлу Волобуєву – президенту АСЖУ за його внесок у розвиток вітчизняної спортивної журналістики та футболу в Україні. Від імені Федерації футболу України Олександр вручив Михайлу Михайловичу почесну грамоту і футбольний м’яч. Окрім того, гість не залишив без уваги своїх молодших колег та відповів на всі їхні запитання.

– Яким чином Ви потрапили у спортивну журналістику?В якому віці зрозуміли, що хочете працювати саме у цій сфері?
– Спорт я дивився змалечку,проте сприймати трансляції почав у 10-річному віці. Усвідомлення того, що хочу бути спортивним журналістом прийшло до мене у 10–11 класах. Але у нас і досі нема факультету, який би готував людину з таким дипломом. З початком перебудови молодь почалася дізнаватися більше фактів з історії України. Після цього я зрозумів,що маю вступити на факультет журналістики до Львівського національного університету. Провідною темою у ті часи була політика. Взагалі я працював на різних радіостанціях, готував новини на радіо «Незалежність» та вів політичну програму на радіо «Люкс». Натомість, спортивні програми я робив за власною ініціативою. Джерелом натхнення для роботи спортивним журналістом були матчі львівських «Карпат». Одного разу мені вдалося побувати на матчі збірної України проти команди Нідерландів. Під час цього матчу я вперше почув такі прізвища як Зеєдорф та Шевченко. У 24-річному віці я переїхав до Києва,де протягом двох місяців працював на радіо «Лідер». Після того мені пощастило потрапити до світу телевізійної журналістики.

– Розкажіть про Вашу роботу над програмою «Гол».
– 2002 року я коментував на «УТ-1» Олімпійські ігри у Солт-Лейк-Сіті та матчі футбольного мундіалю,котрий проходив у Японії. На той час одним із членів редакції був Іван Гресько (нині – ведучий каналів «Футбол–1»та «Футбол–2»). Саме йому вдалося дізнатися про спортивний проект, який має стартувати на «Новому каналі». Ми зустрілися з тодішнім генеральним директором Олександром Ткаченком (нині – гендиректор «1+1») та домовилися про співпрацю. Разом з нами над проектом працювали журналісти спортивної редакції «Нового каналу». Зокрема, Лідія Таран, Алла Бублій та інші. Нашим головним завданням був пошук спонсора. Першим брендом, який погодився посісти це місце стала донецька компанія «Сармат». Ми легко досягли компромісу. Відносно нова фірма «Сармат» хотіла рекламувати своє пиво,а ми їм у цьому допомагали.

Цікава історія була з горілчаним брендом «Благов». Після того,як ми розійшлися з «Сарматом», «Благов» підставив своє дружнє плече. Рекламу цього продукту можна було побачити у низці спортивних новин. Після тримісячної співпраці цей спонсор зник і не заплатив частини грошей. Після цієї оказії нам вдалося знайти надійних партнерів. Ним стало товариство «Оболонь». Щодо самої програми, то у ті часи такого поняття як «Ліцензованість» не існувало. Чемпіонат України транслювали не у повному обсягу, а мопополія на Лігу чемпіонів належала компанії «Поверхность». Питання оглядів матчів нам допомагала вирішувати НТКУ.  Вони ділилися відео з трансляцій декількох матчів вітчизняної футбольної першості, а також записували телетрансляції «Поверхності». «Новий канал» певний час транслював матчі «Шахтаря», та потім Ткаченка перестав задовольняти рейтинг.
У той час існувало ще кілька щотижневих футбольних оглядів. Це провінційний «Футбольний вік-енд» на ТРК «Україна» та наш основний конкурент – «Штрафний удар» на «ICTV». Всі згадані програми,окрім «Футбольного вік-енду» перестали існувати через юридичні аспекти,які сьогодні панують в українському світі футболу. У нас є 2 пули – «Футбол-1» разом з «Футбол–2» та «2+2». Відповідно, лише на цих каналах ми можемо бачити тижневі огляди матчів Прем`єр-ліги. На мою думку, Прем’єр-ліга має зобов’язати пули продати хоча б права на використання відео для оглядів. В іншому разі, можливість робити тижневі огляди буде лише у газет та на радіо. Але за відсутності картинки продукт не стане популярним!

Усі перипетії єврокубкових матчів можна побачити винятково у програмі «Великий футбол» (оновлений «Футбольний вік-енд») на каналі «Футбол-1». Питання Ліги Європи та Ліги чемпіонів є ще більш гнітючим. Права каналів щодо можливості робити огляди мала б захищати AIPS, проте вона не є такою сильною організацією як УЄФА. Однак, останніх теж можна зрозуміти. Вони організовують провідні європейські турніри, в яких беруть участь топ-гравці. Комерціалізація такого рейтингового продукту – це завжди шалені гроші.

– Чому усі види спорту,окрім футболу,зникають з українських телеканалів?
– Трансляція спорту – неприбуткова справа. Власників каналів цікавить лише рейтинг та можливість заробляти завдяки рекламі. Коли на нашому телепросторі було багато спортивних редакцій, котрі робили новини, під час випусків 50 % ефіру складала реклама. Згодом, вони зрозуміли, що можна цю саму рекламу ставити під час серіалів,які дають більший рейтинг. У нас ТБ йде за принципом «що дивиться глядач». З іншого боку, можна виховувати смак глядача, проте ніхто цим не переймається і не робитиме цього, якщо не поставити відповідні вимоги та стандарти, тому що найважливіші посади у нас обіймають типові бізнесмени, котрі хочуть заробляти гроші. Відповідно, вони дивляться, що дає рекламу, мінімізують ризики і розміщують в ефірі свого каналу все, що хочуть. Вибір глядача простий: або дивитися те, що транслюють, або ж шукати щастя у мережі Інтернет. Якщо б держава виховувала  глядача, то у ліцензії можна було б прописувати, що 20 % ефіру має виділятися на спорт. Це немалий відтинок часу і він має до чогось зобов’язувати. Наприклад, чому всі дивляться біатлон? Тому що там у нас є шанси на успіх і,відповідно,всім цікаво. Якщо б ми робили трансляції з інших видів спорту – це давало б можливість спортсменам, які чогось досягають бути більш популярними у своїй країні. Відповідно, таким чином можна було б залучити молодь до секції з різних видів спорту. У нас все у катастрофічному стані. Щось, окрім футболу, можуть вряди-годи показати на «Першому національному». Є канал «Eurosport», однак він не має української версії. Це недешева справа, тому за неї ніхто не береться. Такий приклад-лакмусовий папірець ситуації в усьому вітчизняному спорті. Прикро, що у нас посаду Міністра молоді та спорту залишають для партії «Батьківщина» винятково через продиктований розподіл мандатів. Добре, що зберегли це відомство, однак очільником поставили людину, котра зовсім не тямить у цій сфері, порівнюючи зарплатню простого українця та елітного спортсмена. Натомість,депутати у нас заробляють значно більше. Прикро, що питання розрухи у тренувальних залах, де спортсмени отримують травми у зв’язку з непридатністю цих приміщень, нікого не обходять.

– Як Ви вважаєте,чи мав Михайло Фоменко обирати іншу тактику на матчі зі Словаччиною (відбір на ЧЄ2016) та Англією (відбір на ЧС2014)?
– Коли потрапляєш до кола збірної, починаєш бачити усі тонкощі роботи. До тебе приходить розуміння,що це шалена праця. Кожен з нас міг би обрати іншу тактику,але посаду головного тренера обіймає Михайло Іванович Фоменко: тож відповідальність за результат покладена саме на нього. Зазвичай,про ризик всі кажуть вже після матчів. Однак,результат міг би змінитися і не на нашу користь.

– Чи мають існувати такі футбольні клуби як «Говерла»?
– Я завжди є прихильником того, щоб команда існувала попри все. Звісно, не можна обдурювати гравців та мати річні заборгованості. Звісно, проблема полягає у президенті. Однак, наразі немає іншої людини, котра погодилася б тримати «Говерлу» на плаву. Інша частина питання – орендні договори. Відповідь на нього є однозначною: людина, яка грає в оренді, має виходити на поле у матчах проти свого рідного клубу.

– Чи пам'ятаєте футбольний матч на якому Ви вперше працювали у ролі футбольного коментатора?
– Перший матч під картинку я коментував з приміщення НТКУ. Це було протистояння «Кривбаса» та азербайджанського «Шамкіра». Звісно, я дуже хвилювався. Вже за кілька тижнів мені довелося коментувати матч безпосередньо з місця події. У Вільнюсі зустрічалися місцевий «Жальгіріс» та київське «Динамо». Найпам`ятнішою для мене стала співпраця з Коте Махарадзе на матчі «Динамо» – «Баварія». У тій грі голи забивали винятково його співвітчизники: Каладзе та Деметрадзе.

– Чи можна назвати роботу прес-аташе збірної об'єктивною журналістикою?
– Я б назвав це обслуговуванням журналістики. Але, як на мене, добре, якщо ця людина була журналістом. Під час такої роботи ти заглиблюєшся в усі процеси, що відбуваються під час зборів у збірній. Зараз я поставив на паузу кар'єру спортивного журналіста: та навіть коли підробляю фрілансером, не можу критикувати збірну з корпоративних поглядів.

– Чи вірите у повернення Олександра Ярославського на посаду президента ФК «Металіст»?
– На моє переконання, ця подія стала б великим кроком на шляху до відродження «Металіста». В історії харківського клубу був період, коли ін був середняком вищої ліги. Ярославський серйозно взявся за розвиток цього проекту і створив команду європейського рівня, яка регулярна брала участь у Лізі Європи. Прикро, що представники колишньої влади змусили Олександра Владленовича відмовитися від свого дітища.

– Поділіться своїми планами на майбутнє.
– Нещодавно я почав знімати фільм «Шлях до Ріо» з двома знайомими операторами. У зйомках брали участь легкоатлетки Ганна Мельниченко, Христина Стуй, Ольга Земляк. Такі проекти хочеться робити, тому веду перемовини з іншими каналами, аби втілювати задумане у життя. Хочеться повернутися до активної спортивної журналістики. Всі ми з вами перебуваємо у такий час,що журналістські вакансії на ринку праці майже відсутні, тому треба зберігати себе у тонусі,не падати духом і вірити у себе.

Богдан Ісаєв,
студент 4 курсу, «спортивна журналістика»



 


фотографії



Українська федерація карате


http://www.sport-tour.net/


Спеціальна Олімпіада України

Национальный университет




Livescore