Українська Українська Русский Русский
Асоціація спортивних журналістів України
Ukrainian Sports Press Association
Меню сайту


Анкета AIPS
Новини
Сергій Левчук: ми всі в очікуванні бажаних змін
23.09.2014
Сергій Левчук: ми всі в очікуванні бажаних змін

Кілька років тому група однодумців енергійних та амбітних молодих людей під керівництвом Сергія Левчука очолила громадську організацію – Українську федерацію карате. Сьогодні вона найбільш велика, успішна, поважна і впливова структура в цьому виді спорту в країні. Тому закономірно, що саме УФК представляє нашу державу у Всесвітній федерації карате (WKF), яка об’єднує в своїх рядах майже 190 країн.

– Пане Сергію, чи задоволені Ви становищем карате в Україні?
– Ні. Якби я був повністю задоволений нинішньою ситуацією з карате в Україні, це б означало, що я не знаю, як її поліпшити. А в будь-якій справі немає меж для творчості та вдосконалення. Так, за останні три роки у нас є суттєвий прогрес у цій сфері. Особливо, якщо порівнювати з показниками, скажімо п’ятирічної давнини. З кожним днем наш вид спорту стає більш бажаним і привабливим у суспільстві, насамперед серед дітей та молоді.  Представники УФК все частіше стають призерами крупних міжнародних змагань, включаючи чемпіонати Європи і престижні турніри світової Прем’єр-ліги. Лідери збірної України львів’янин Станіслав Горуна (клуб «Юніон») і Аніта Серьогіна з Іллічівська (клуб «Катана») входять сьогодні до когорти кращих каратистів Європи.
Все це добре. Але всім нам треба зробити ще дуже й дуже багато, щоб потрапити до групи сильніших каратистів світу в цьому виді спорту. В Українській федерації карате ми чудово це розуміємо. І крок за кроком робимо все можливе, щоб як найшвидше подолати тернистий шлях до Олімпу. Переконаний, що у карате в Україні добрі перспективи. Але за умови об’єднання зусиль держави і прихильників цього виду спорту.

– Повністю згоден з вашою думкою. Але на цьому шляху українське карате очікує ще чимало проблем. І найболючіша з них – в країні безліч мало кому відомих асоціацій, федерацій і ліг, які мають у назвах магічне слово «карате». В Міністерстві молоді та спорту мені назвали фантастичну цифру – подібних громадських об’єднань понад 30. Причому деякі з них, не зважаючи на свою малочисленність і напівпідпільне існування, як і УФК, мають статус національних. Як таке можливо? І чи є подібні випадки в інших країнах світу?  
– Постійно зустрічаюся з колегами з інших держав – на Конгресах WKF, чемпіонатах світу та Європи, інших крупних міжнародних змаганнях. І завжди цікавлюся станом справ в їхніх країнах. Як і у нас, карате там швидко розвивається. Існують різні напрями і стилі, що призводить до виникнення певних груп за інтересами. Але в переважній більшості країн цим процесом опікується і керує одна федерація. Тому подібної вакханалії і сум’ятиці, притаманної нині Україні, там і близько немає.
Сучасне карате принципових розбіжностей ні з ким не має. Є тільки одне карате, а існуючі несуттєві розбіжності при бажанні легко усунути. Чому ж у нас усе навпаки? На жаль, фейкові організації каратистів з дуже обмеженою кількістю клубів і спортсменів, які в них займаються, заручилися в свій час вагомою підтримкою з боку галузевого Міністерства. Воно чомусь без серйозної перевірки і контролю повністю довірилось маловідомим, але напористим і активним об’єднанням каратистів. Їхні барвисті, розлогі звіти про кипучу діяльність, підкріплені медалями та кубками з різних міжнародних змагань, які проходять під егідою таких самих маловідомих, як і вони самі, світових кишенькових федерацій, приємно гріли душу і серця київських і місцевих чиновників, відповідальних за розвиток фізкультури і спорту в суспільстві. У відповідь вони не скупилися на присвоєння атлетам та їхнім наставникам почесних спортивних звань, інших нагород, коштів.
Така ситуація довгий час влаштовувала в Україні багатьох. Але вона різко змінилася з появою в світі нової потужної організації карате. WKF – привнесла cвіжий імпульс у розвиток спортивного карате, впорядкувала й систематизувала відносини між національними федераціями, зробивши їх прозорими і зрозумілими для всім суб’єктів. Згодом вона стала головною і найбільш поважною організацією в світі карате. Подібний статус отримали і всі представники WKF в кожній з 188 країн. Зрозуміло, що такі зміни в Україні сподобалися не всім. Довелося нам пройти через серйозні протистояння, конфлікти і навіть суди. І хоча проблема ця ще існує сьогодні, зрушення на краще все очевидніші. Дуже сподіваємося ми і на розпочату в Міністерстві молоді та спорту корінну реформу галузі, яка, впевнений, принесе суспільству, спорту і, зокрема, карате чимало корисного і позитивного.

– Будь ласка, про реформу в спортивній галузі трохи докладніше. Що можна від неї очікувати?
– Вона, на моє глибоке переконання, вже давно не тільки назріла, а і перезріла. Це думка багатьох фахівців спорту. Від Спортивного комітету України, як президент УФК, я був запрошений до Комісії, створеній Міністерством молоді та спорту по реформуванню нашої галузі. Взяв участь у кількох її засіданнях, публічних обговореннях у ЗМІ, а також у великій Конференції, яка нещодавно проходила на НСК «Олімпійський». Нинішня застаріла система українського спорту потребує негайного реформування. Насамперед це стосується самої ідеї його існування. Створена майже 80 років тому в Радянському Союзі і яка дісталася нам від нього у спадок, вона повністю вичерпала себе. Впевнений, пора їй якнайшвидше поступитися місцем більш прогресивній сучасній спортивній системі, де пріоритет віддано клубному принципу. Сьогодні ця модель фізичного виховання і спорту надзвичайно популярна в розвинутих державах Європи, Америці, Азії, Австралії. Україна, де спорт завжди був у великій пошані, не повинна знаходитися осторонь прогресу.
Реформування старої системи не означає – все треба ламати через коліно. Повністю згоден з ветеранами і фахівцями спорту, що і в радянській системі було чимало доброго і корисного. І воно має право на життя і сьогодні. Але в цілому стара система підлягає рішучій реорганізації. Стосується це всіх її верств – управління галузою, існування, а скоріше скасування спортивних товариств, які в такому вигляді навряд чи потрібні суспільству, функціонування дитячо-юнацьких спортивних шкіл і тренувальної бази – стадіонів, залів, басейнів, ігрових майданчиків, підготовки спортсменів світового рівня, використання бюджетних коштів, фізичного виховання молоді тощо.
До речі, і нам в Україні до клубного принципу не звикати. Він сьогодні достатньо поширений в різних видах спорту, скажімо, в футболі, волейболі, гандболі, хокеї, плаванні, карате та ін. В УФК жоден з клубів не фінансується державою. Хоча у багатьох з них налагоджена тісна співпраця з місцевими адміністраціями. Нам потрібно поставити в рівні умови перед державою як структури, що існували традиційно (спортивні товариства, спортивні школи, школи вищої спортивної майстерності), так і приватні, комерційні, професійні та любительські спортивні клуби з різних видів спорту. Вони сьогодні де факто існують виключно на самоокупності або за рахунок спонсорів. У багатьох видах спорту (не тільки в карате) ці клуби роблять не менше, а досить часто і значно більше для виховання атлетів високого рангу і залучення до занять спортом і фізичною культурою широких верств населення. Переконаний в тому, що мають бути рівні умови щодо виконання державних замовлень, залучення особливо інвалідів, до занять різними видами спорту. Люди повинні мати рівні можливості, прозорі правила доступу до тих, хай невеликих, але доступних ресурсів, які держава витрачає на цю сферу.

– Досить складні відносини певний час у вашого виду спорту були з Міністерством молоді та спорту. Є тут зміни на краще?
– Є, але не багато. Міністерство спорту це не уособлення якоїсь одної людини. Це міцна консервативна структура, яка часто бере на себе функції, не притаманні їй. Головний штаб галузі, на моє переконання, повинен займатися серйозними державними справами, а не дрібною опікою федерацій. Планування, контроль за виконанням державних замовлень, прозорий розподіл коштів і робота з федераціями напряму – це прерогатива Міністерства. А все, що стосується суто спортивних питань – підготовка спортсменів, організація і проведення змагань різного рівня, формування збірних команд та їхня участь у світових і європейських чемпіонатах, інших міжнародних турнірах, своєчасне отримання коштів та їхнє витрачання, а головне – розвиток виду спорту і відповідальність за це повністю віддати потрібно федераціям і підлеглим їх клубам. Так повинно бути після реформування галузі. А поки що все робиться по-старому. Так мені не зрозуміло, чому світовий чемпіонат, який проводить Всесвітня федерація карате, представником якої в Україні є ми, повинно де-юре затверджуватися наказом Міністерства? Наскільки я знаю нове його керівництво не бажає миритися з таким становищем. Настають серйозні зміни. І всі ми сподіваємося, що ситуація зміниться на краще.
Що стосується взаємовідносин між нашою федерацією і Міністерством спорту, то все залежить від конкретних людей. У головному штабі галузі чимало осіб, які є ретроградами, займаються виключно бюрократичною тяганиною, яка потрібна, на мою думку, в основному для забезпечення лише діяльності самого Міністерства. Напевно я ще в цьому до кінця не розібрався, але так мені ніхто і не відповів: навіщо нам потрібна ціла армія чиновників на 9-ти поверхах? З іншого боку, я особисто знаю кількох працівників, які обіймають відповідальні посади в Міністерстві і працюють сумлінно, щиро вболівають за розвиток спорту, за реформи, за виступи спортсменів. Заміна окремих чиновників нічого не дає. Бюрократія залишається. Самі люди автоматично зміняться за системою. Якщо ні, то на їхні місця прийдуть інші.
Нову систему потрібно робити більш прозорою. Головний спосіб боротьби з різними зловживаннями, корупцією і т.д. – це публічність, чіткість розподілу та процедури, у тому числі розподілу коштів. Хочу відмітити, що ця система успішно працює в Спортивному комітеті України, який очолює Ілля Миколайович Шевляк. І ті, відносно Міністерства, мізерні кошти, які це відомство отримує на розвиток неолімпійських видів, розподіляються демократично, прозоро. Кожен член Спорткомітету може вплинути на саму процедуру розподілу цих коштів. Про таку чіткість процедур в Міністерстві молоді та спорту ми в УФК можемо тільки мріяти. Крім того, часто доводиться кредитувати наше міністерство. Зрозуміло, що часи зараз нелегкі. Але це не державний підхід до справи, коли після підписання наказу про відрядження збірної на ті чи інші змагання, ми повинні залучати, закладати свої особисті кошти, а потім півроку чекати повернення грошей як мани небесної. Так у сучасному суспільстві не повинно бути. Це питання до найвищих керівників держави про чіткість планування і дії державних механізмів.

– Добре, що УФК активно співпрацює зі Спортивним комітетом України. Але подібна розпорошеність різноманітних спортивних організацій і структур, у тому числі і створення цього Спортивного комітету України, навряд чи йде на користь розвитку спорту? Адже у Міністерстві також є департамент неолімпійських видів спорту. Виходить, що обидві структури виконують одні й ті самі функції. А ще існує ціла низка спортивних товариств. Чи потрібна така кількість спортивних організацій у нас в країні?
– Авжеж непотрібно. Але те, що ви назвали, є організацією дещо іншого плану. Спортивний комітет України, як і Національний олімпійський комітет є громадськими організаціями. Наприклад, у Спортивному комітеті України ми маємо рівний голос з іншими його членами. Ми можемо впливати на зміну керівництва, процедур, на розподіл коштів. Стосовно Міністерства і його Департаментів, то тут є представництво держави, яке може нав’язувати свою волю та свої правила. І фактично відсутній зворотній зв’язок із нами. Ми дуже довго можемо писати листи, стукатися в двері, але реакції нема. Тому я би в першу чергу скорочував державні інститути і зводив їхню справу виключно до замовника певних послуг,  які можуть надавати спортивні клуби та федерації, які б виражалися простими показниками: якісними – це результати на турнірах, і кількісними – залучення людей до занять тим чи іншим видом спорту. Відносно результатів цих показників і розподіляти виділений бюджет. Я не кажу про те, що Міністерство молоді та спорту не потрібно, адже це представництво держави. Але я з переконливістю відповідаю, що таке міністерство, яке ми маємо зараз, українському спорту не потрібно. Його слід докорінно реорганізувати і скоротити.

– У такому вигляді УФК існує майже 4 роки. Що, на Вашу думку, вдалося зробити за цей час?
– Можу сказати, що система, яку ми планували, вже запущена. Це стосується структурних реформ в середині організації, створення клубної системи та її адміністрування. Вона має ще ряд недоліків, над якими ми зараз працюємо. Готові приймати будь-яку конструктивну критику. Адже це живий організм, який має постійно розвиватися.
Вдалося також налагодити систему роботи Президії, Комітетів УФК, побудувати довірливі відносини з більшістю клубів, створити боєздатну збірну, що дозволило нам уперше в історії завоювати високі нагороди на чемпіонатах Європи і турнірах Прем’єр-ліги. І тут я дуже вдячний лідерам своєї команди, членам Президії – Івану Дутчаку, Андрію Галаці та Максиму Невмиржицькому. Титанічну і успішну роботу провів за цей період головний тренер збірної львів’янин Антон Нікулін. Команда під його керівництвом здобула кілька нагород на чемпіонатах Європи і турнірах Прем’єр-ліги. Ще я би відмітив усіх голів Комітетів федерації, які займаються розвитком конкретного напряму діяльності. Третє, це голови обласних представництв, які мають різну вагу в федерації, адже це залежить від кількості клубів, які входять до обласної федерації. Але кожен із них плідно працює на популяризацію виду спорту.

– Крім Кубка України і чемпіоната України, які ще турніри проводяться УФК?
– Ми не намагаємося вигадувати велосипед, і багато в чому копіюємо діяльність Всесвітньої федерації карате. Другий рік ми в Україні розвиваємо аналогічну програму змагань подібну системі WKF. Там є  система Карате 1. Ми зробили у себе аналогічну систему турнірів. Виділили низку найпотужніших змагань в регіонах, які підтримуються федерацією організаційно, методично, із залученням преси. Головні турніри, якщо брати за регіонами, це “Kyiv Open”, який традиційно проводиться в травні в Києві, «Union Cup» львівського клубу, основного наповнювача збірної, «Кубок виклику», який проходить в Іллічівську, Одеської області, «Bukovina Open» в Чернівцях, турнір «Звягілев Open» в Новоград-Волинську, де працює тренер нашої молодіжної збірної  Петро Корнійчук, «Харків Open» в Харкові. Вперше підтримуємо турнір молодого амбітного клубу «Олімпік» з Миколаєва під назвою «Миколаїв Open». Ми ввели певні правила, систему. Хотів би відмітити, що зараз дуже активно працює, так звана, електронна система управління Федерацією. Там є база всіх членів, учасників, всі сітки, жеребкування, облік, які проводяться виключно в електронному вигляді. Тобто це єдина база даних УФК.

– Основні міжнародні змагання для УФК – чемпіонати Європи, світу та турніри Прем’єр-ліги. Які тут наші досягнення?
– Дуже приємно відзначити, що за останній час ми підняли загальний середній рівень наших спортсменів. Я пам’ятаю, як три-чотири року тому навіть бронзова медаль на Прем’єр-лізі сприймалася як величезне досягнення. Зараз медалі різного ґатунку мають у своєму активі фактично всі члени збірної. Як це і нормально для лідерів європейського карате, ми ці турніри сприймаємо як підготовчі до чемпіонату Європи чи світу. Буквально вчора наша команда привезла з турніру Прем’єр-ліги в Стамбулі дві бронзові нагороди. Цікаво, що один із лідерів світового рейтингу Стас Горуна залишився цього разу без медалі. Але ми вважаємо це нормальним. Зараз у нього, як і інших збірників, і не повинно бути піку активності чи максимальності спортивної форми. Тренерський колектив намагається вивести їх на пік форми  під чемпіонат світу в Бремені, який відбудеться на початку листопада.
А по весні 2014 року ми отримали чотири нагороди чемпіонату Європи: Станіслав Горуна, Аніта Серьогіна, Жанна Мельник та наші дівчата в команді повернулися з Фінляндії зі срібною та трьома бронзовими медалями. Отже, ми вже з вагомими нагородами найвищого європейського змагання. Сподіваємося, що і після Німеччини у нас з’являться призери світового рівня. Найпрестижніший наш старт у наступному році – перші Європейські спортивні ігри в Баку, які відбудуться у червні місяці.

– А як потрапити на бакінський старт? Через світову першість у Бремені?
– Ні. Ліцензії до Азербайджану виборюватимуться виключно на наступному чемпіонаті Європи в Стамбулі, в березні 2015 року. Перші п’ять його призерів у кожній вазі автоматично потрапляють до 8-ки кращих спортсменів Європи і їдуть на Ігри. Одне місце віддається господарю, тобто азербайджанській збірній, і ще дві ліцензії отримають атлети тих федерацій, на які зверне увагу керівництво WKF.

– Наскільки серйозними за спортивним принципом і за рівнем змагань будуть старти в Баку?
– Такі змагання відбуваються вперше. Нас дуже приваблює той факт, що іншими видами спорту там будуть олімпійські види. Це однозначно один із найпрестижніших турнірів найвищого рівня. Щодо конкурентності. На моє очікування, вона обіцяє бути дуже гострою і з непередбаченими результатами. В ідеалі – в Баку можуть вийти на татамі всі найсильніші каратисти Старого Світу.

– Найближчим часом на Асамблеї Національного олімпійського комітету України розглядатиметься питання про прийняття УФК в суб’єкти олімпійського руху. Коли це станеться?
– Для нас це вкрай важлива подія. Очікуємо на неї 7-го жовтня. Ми дуже сподіваємося на позитивний результат. Для УФК це питання престижу і визнання нашої діяльності на українському рівні. І дуже вагомий аргумент для нашої Всесвітньої організації в боротьбі за право карате бути включеним до програми Олімпійських ігор в майбутньому.

– На «Київ Оpen» та «Юніон Оpen» незвично було бачити серед учасників інвалідів. Це вимога WKF?
– У першу чергу це нічия не вимога, а проект, який зародився в нашій федерації. А старт дала наша колега з Німецької федерації карате. В результаті спілкування з працівниками Параолімпійського комітету України ми отримали неочікувану підтримку. Це не просто новий вид діяльності для людей, які мають певні фізичні вади або проблеми, а спосіб їхньої психофізичної реабілітації. Люди не просто займаються карате і борються з цими вадами, а стають більш впевненими в собі і краще адаптуються до життя в соціумі. Ми активно розвиваємо такий напрям роботи федерації. У Бремені на чемпіонаті світу в листопаді вперше в показових виступах візьмуть участь інваліди. При УФК є Комітет з інвалідного спорту. Я би хотів подякувати Ярославі Токар, яка виконує величезну роботу, часто на волонтерських засадах з підтримки, оздоровлення цих людей, які прийшли до нас з надією. Сподіваюсь, що за цим проектом велике майбутнє.

– Наскільки продуктивні взаємовідносини між УФК і WKF? Як це можна побачити по суддівському корпусу, тренерському складу, іншим спільним заходам під егідою WKF?
– Ви розумієте, WKF налічує 188 країн-членів. Вона має свої традиції і історію. УФК була прийнята до цієї родини трохи більше 3-х років тому. Я вважаю, що за цей час ми зробили чимало. По-перше, з 4-го десятка піднялися в перший в рейтингу, який включає участь, активність на турнірах і результат. Це публічний рейтинг, який є на сайті WKF. Тож з гордістю констатуємо той факт, що ми вже є в 10-ці.
Для нас дуже важливий і такий факт. Наша збірна почала частіше з’являтися на головних офіційних і на неофіційних турнірах в Європі. І до нас почали ставитися з повагою, запрошувати тренерів і лідерів команди, наприклад, Станіслава Горуну та Аніту Серьогіну на збори в інші країни. Цим літом проводив збори в Боснії Руслан Білоскурський. Зараз наша система підготовки спортсменів, як мінімум, викликає інтерес. До нас серйозне ставлення. В травні наш гість, секретар суддівського комітету WKF Хавьєрес Кванте провів суддівський семінар з українськими колегами. І саме він сказав, що сам чув на чемпіонатах світу та Європи про те, що перед виходом на поєдинок українських спортсменів, тренери суперників кажуть: «Будь обережним». Якщо раніше для нас було досягненням не вилетіти в першому бої, то тепер непопадання в фінал вже ситуація, з якою треба боротися. Тільки фінал!

– Які перспективи українського карате на найближчий час? Чи готові ми до прориву?
– Ми не виконали все можливе, що можна зробити ресурсами Федерації. Теоретично можна покращати наші показники в плані спортивних результатів. Але без докорінної зміни системи спорту в Україні нашій федерації вийти на більш якісний рівень буде дуже важко. Ми постійно спілкуємося з нашими друзями, колегами з інших країн. І кожного разу відчуваємо дуже велику прірву між тими умовами і правилами за якими тренуються і живуть вони і ми. Це не виключно питання суми бюджету, яку потрібно витратити на спорт. Хоча це, звичайно, важливо. Питання стоїть в підході і загальній концепції розвитку спорту в країні. На одному ентузіазмі і мізерних бюджетах, які ми отримуємо від країни, нам буде дуже важко тренуватися, конкурувати і підніматися на вищій рівень. І все-таки перспективи українського карате, на мій погляд, не дивлячись ні на що, добрі! У нас підростає чудова молодь!

– Клуби УФК кожен рік проводять всілякі літні табори. Це система світова чи наш винахід?
– Мова йде про спортивні табори. Це гарна традиція, яка була і за радянської системи, і зараз зберігається. Подібні табори підготовки є і в Європі, і в світі. Хлопці та дівчата за короткий час мають інтенсивне фізичне і психологічне навантаження. Вся їхня діяльність спрямована на підготовчий процес. Це дуже гарний привід обмінятися досвідом з колегами з інших клубів, навіть країнами. Тут є і певний трамплін для майбутнього. А головне – чудова можливість добре відпочити і набрати форму перед найближчими стартами.

– Клуби самі організовують такі поїздки?
– Так. Карате – вид спорту, в якому ми всі працюємо по-європейські – наші клуби виживають самостійно. Вони є максимально незалежні структури. Фактично ніякої  підтримки або вказівок від держави ми не отримаємо. Що ми очікуємо від реформи? Можливості на рівних умовах конкурувати з дитячими юнацько-спортивними школами чи спортивними товариствами в плані корисної праці, яку ми можемо виконати для держави. Це залучення дітей до занять спортом, підтримка людей з фізичними вадами, підготовка спортсменів високого рівня. Ми готові до справедливої конкуренції. Треба лише створити прозорі умови для цього. Більше 70-ти клубів нашої федерації працюють виключно на громадських засадах і на власні кошти.

– На початку 2014 року УФК уклала договір про співпрацю з однією з львівських туристичних компаній для популяризації карате. Могли б Ви торкнутися цієї цікавої теми?
– Це дуже гарний прецедент, який свідчить про динаміку розвитку нашого виду спорту. Фірма «Спорт-тур», яка створена нашим колегою, вихідцем із карате Романом Гуцом – приклад забезпечення сервісів, які теоретично раніше, а може й зараз, виконувала держава, але для нас вони не були достатніми і нормального рівня. «Спорт-тур» вирішує будь-які наші питання швидко і високопрофесійно. Фірма забезпечує виїзди як збірної, так і окремих клубів, щоб вони приймали участь у популярних турнірах в Європі. Надзвичайно корисним є те, що дуже чітко організована система турів, щоб ані тренери, ані спортсмени не думали про дрібниці, з якими стикаєшся за кордоном: проїзд, проживання, харчування, відпочинок і т.д. Усе входить у комплекс послуг. При цьому надзвичайно конкурентно здатні ціни, які дозволяють і дітям, і дорослим побувати за кордоном, взяти участь у змаганнях і цікаво відпочити. Багато федерацій в Україні недооцінюють вплив такої діяльності на розвиток та популяризацію видів спорту. У «Спорт-тура» є великі перспективи стати серйозним оператором і справжнім лідером у сфері спортивного туризму в країні.

Михайло Волобуєв,
президент АСЖУ,
член НОК України


 


фотографії



Українська федерація карате


http://www.sport-tour.net/


Спеціальна Олімпіада України

Национальный университет




Livescore