Українська Українська Русский Русский
Асоціація спортивних журналістів України
Ukrainian Sports Press Association
Меню сайту


Анкета AIPS
Новини
Чи потрібно українському спорту міністерство?
09.03.2014
Чи потрібно українському спорту міністерство?

Відкритий лист міністрові молоді та спорту України Дмитру Булатову

Шановний Дмитре Сергійовичу!

Я, Сергій Левчук, президент Української федерації карате, звертаюсь до Вас з проханням про проведення робочої зустрічі з керівниками всіх національних спортивних федерацій для обговорення взаємодії щодо формування нової державної політики по розвитку фізичної культури та спорту.

Ця проблема наболіла давно, й нема нічого дивного в тому, що ціла низка спортивних організаторів та функціонерів сьогодні ставлять перед новим керівництвом профільного міністерства питання по реформі українського спорту.

Чому ця реформа необхідна?

В основі діючої системи українського спорту лежать максимальна централізація та фактично повне державне фінансування. Цю систему було створено в далекі радянські часи, й сьогодні вона, на мій погляд, повністю застаріла. Вона породжує неефективне використання бюджетних коштів й потребує величезної армії чиновників для свого обслуговування. При цьому відсутня будь яка система мотивації для спонсорів спортивних клубів та команд.      

Є незрозумілим підпорядкування та розподіл повноважень серед організацій, що координують розвиток спорту в Україні. З одного боку, все ніби-то зрозуміло: розвитком олімпійських видів спорту опікується Національний олімпійський комітет (НОК) разом з Міністерством молоді та спорту України. Розвитком неолімпійських видів – Спортивний комітет України (СКУ). А розвитком конкретних видів спорту безпосередньо займаються національні федерації. Складовими частинами більшості федерацій є спортивні клуби. Всі ці структури є громадськими організаціями та мають аналоги майже в усіх розвинених країнах світу.

Проте з іншого боку ми маємо, особливо в керівництві галузі, радянські рудименти в українському спорті.

Міністерство спорту (під різними назвами за роки незалежності) власне займається в основному лише розподілом бюджетних коштів поміж національними федераціями та контролем за їх використанням. Де факто діяльність відомства зводиться лише до збирання звітів по відрядженням та іншим витратам збірних команд, тренерів та спортсменів, оскільки всі повноваження по розвитку видів спорту делеговано національним федераціям.
Крім того, ми маємо такі радянські структури як фізкультурно-спортивні товариства (ФСТ) та дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ). При цьому незрозуміло, яким чином ці структури співпрацюють із НОК, СКУ та національними федераціями. Проте цілком очевидно, що Міністерство, ФСТ та  ДЮСШ – окрім тренерів ще й армія бюрократів, які пишуть звіти один одному.      
Ця система існує з 1930-х років, проте за цей час змінилось дуже багато. Зокрема, одним з завдань ФСТ е «організація фізкультурно-оздоровчої діяльності за місцем роботи громадян». Що це означає сьогодні, в час фітнес-центрів? Наприклад, хтось чув щось про спортивні змагання колгоспників або фермерів? А між тим у нас спокійно існує ФСТ «Колос» із чималим бюджетом.
Система розподілу коштів, що їх виділяє держава на розвиток спорту, на мій погляд, не відповідає реальним потребам національних Федерацій, які не мають права використовувати кошти ані на що, окрім відряджень спортсменів. А як же бути з витратами на утримання офісу, медицину, роботу зі ЗМІ?

Крім того, безнадійно застаріли правила звітності. Простий приклад: у більшості європейських готелів просто немає печаток, а від нас вимагають чеки на сплату за проживання та посвідчення про відрядження із «мокрими печатками». 

Що нам потрібно зробити задля реформування українського спорту?

Здійснити децентралізацію. Більшість функцій Міністерства потрібно передати профільним громадським організаціям – НОК, СКУ та національним федераціям. А за Міністерством (яке можна було б скоротити до мінімуму) можна залишити завдання розвитку спортивної інфраструктури за бюджетні кошти, проведення тендерів на будівництво та розвиток спортивних об’єктів.

Виробити чіткі та прозорі критерії розподілу коштів Міністерства. Потрібно запровадити конкурсну основу для фінансування нових програм, а регулярні поставити в залежність від досягнутих результатів. Необхідно забезпечити повну прозорість та доступ до звітів та бюджету.

Розвиток масового спорту та пропаганду здорового способу життя проводити виключно на основі програм та заходів, що реалізуються громадськими організаціями на конкурсній основі.
Необхідно на законодавчому рівні зафіксувати податкові пільги для спонсорів спорту – як це робиться в усьому цивілізованому світі.

Провести поступову приватизацію об’єктів спортивної інфраструктури, що належать ФСТ та ДЮСШ. А самі ці структури розформувати, залишивши лише поняття «спортивний клуб».
При всіх реформах нам потрібно не винаходити велосипед, а використовувати досвід провідних спортивних держав світу.
І найголовніше: починати роботу треба з проведення громадських слухань за участі представників національних федерацій. На цих слуханнях визначити головні положення реформи українського спорту та утворити робочу групу для підготовки проекту реформи.

Я знаю, що різноманітні ідеї та пропозиції щодо реформування українського спорту вже з’явилися в наших ЗМІ. Це говорить про те, що проблема назріла, що від нового керівництва Міністерства молоді та спорту суспільство чекає рішучих дій та реальних змін на краще. Серед колег у мене є чимало однодумців. Ми готові разом з Вами, Дмитре Сергійовичу, невідкладно приступити до реформування нашої спортивної галузі.

З повагою,

Сергій Левчук,
президент Української федерації карате


фотографії



Українська федерація карате


http://www.sport-tour.net/


Спеціальна Олімпіада України

Национальный университет




Livescore