Програвши в Парижі на стадіоні «Стад де Франс» збірній Франції матч-відповідь «плей-офф » з рахунком – 0:3 (перший поєдинок у Києві наші виграли – 2:0) збірна України за сумою двох зустрічей поступилася господарям поля (2:3) право виступити в наступному році на чемпіонаті світу з футболу в Бразилії.
«Олімпійський» дарує надію
А щастя було так близько і реально! Ще пізно ввечері в п’ятницю, 15 листопада, підопічні Михайла Фоменка подарували мільйонам любителів футболу України надію на поїздку до Бразилії, переконливо перегравши на НСК «Олімпійський» одного з грандів світового та європейського футболу команду Франції – 2:0. Голи у господарів поля забили Роман Зозуля на 61-й хвилині та Андрій Ярмоленко на 82-й, класно реалізувавший пенальті за знесення у штрафній гостей Зозулі, який зловив кураж.
Цей поєдинок ще довго згадуватимуть із захопленням і насолодою всі любителі спорту (і не лише футболу) країни: за гостроту і динамічність, запеклу непримиренну боротьбу з боку обох збірних, натхнення, злагоджені дії українських футболістів протягом усього матчу, і особливо в другому таймі, що завершився двома гольовими атаками. Втім, забитих м’ячів могло бути й більше, реалізуй наші земляки парочку дуже грізних і перспективних атак незадовго до фінальної сирени, коли підопічні Дідьє Дешама, забувши про обережність у захисті, кинулися всі в напад рятувати критичну ситуацію. Нашим хлопцям не вистачило останнього точного пасу, щоб вивести партнера по команді один на один з воротарем французів Льорісом. Шкода, бо рахунок – 3:0 виглядав би куди більш справедливим для цієї історичної перемоги, ніж той, що значився на табло. Та й до Парижа їхати з ним було б комфортніше. Не склалося з заключним пасом у Романа Безуса, який дуже вдало вийшов на заміну Едмара, і загострив гру збірної в останні 20 хвилин цікавого в усіх відношеннях матчу.
Віддавши всі сили і відігравши на максимумі своїх можливостей, збірна України не тільки вперше взяла гору над грізною збірною Франції, а й подарувала всім нам надію на сприятливий результат даного суперництва в плей-офф у боротьбі за потрапляння на чемпіонат світу до Бразилії. Після провального старту у відбірковому турнірі і зміни головного тренера національної команди, вихід її до плей-офф уже сам по собі виглядає фантастичним і заслуговує поваги. Михайлу Фоменко та його тренерському штабу вдалося за дуже короткий термін зробити неможливе: створити дружний, бойовий, з серйозними амбіціями колектив, здатний до штурму будь-якої висоти, показуючи при цьому вельми привабливий футбол. І у нас всіх з’явилася реальна мрія знову побачити рідну збірну на світовому чемпіонаті.
Вище голови не стрибнеш
Давно відомо, що останній крок на шляху до виконання бажання буває найважчим, бо надто багато різних факторів впливають на нього. Серед них чимало й таких, що залежать не тільки від тебе самого. Не будемо забувати, що до заповітної мети не шкодуючи сил прагне й головний суперник, який у майстерності, атлетизмі, характері абсолютно не поступається вам, як і в бажанні стати кращим на турнірі, чемпіонаті світу або Олімпійських іграх. Спорт – це завжди надзвичайно гостре суперництво. І перемагає в ньому найчастіше найсильніший на даний момент.
У столиці України сильнішою і переконливішою виглядала на полі «Олімпійського» футбольна дружина Михайла Фоменка . У Парижі на «Стад де Франс» явна перевага виявилася у команди Дідьє Дешама, яка показала гру вищої якості. Про те, що наш суперник за багатьма суто футбольними параметрами значно сильніший і досвідченіший молодої, амбітної і голодної до великих перемог української збірної, фахівцям і знавцям футболу в обох країнах було відомо ще напередодні їхньої нинішньої дуелі. За рахунок цілковитої самовіддачі, настрою, чудової гри в Києві удача була на нашому боці. Ми, образно кажучи, «стрибнули на «Олімпійському» вище голови», чим неабияк потішили своїх шанувальників, сильно спантеличивши при цьому явного фаворита і всю футбольну Європу.
Матч-відповідь пізно ввечері у вівторок, 19 листопада, в рази відрізнялася від тієї, що відбулася трьома днями раніше. Вона пройшла за солідної переваги «трикольорових», які люто й успішно атакували майже всі 90 хвилин ворота, що захищає Андрій П’ятов. Треба віддати належне Дідьє Дешаму та його помічникам: ґрунтовно перекроївши стартовий склад (відразу п’ять нових виконавців вийшли на поле в Парижі) тренерський штаб зумів надати своїм підопічним найпотужніший підйом, віру у власні сили і скажений азарт, які змусили їх повністю забути про провал у Києві. Великі, досвідчені й розлючені майстри зуміли на межі катастрофи (а всі вони перед матчем-відповіддю у своїх численних інтерв’ю особливо підкреслювали, що непотрапляння на чемпіонат світу до Бразилії буде для них катастрофою і можливим закінченням футбольної кар’єри) згуртуватися і переломити негативну для себе ситуацію. У складний для команди момент французи продемонстрували свої найкращі футбольні якості. І, на наш погляд, абсолютно по праву завоювали путівку на «Мундіаль–2014». Вся збірна «трикольорових» уцей холодний листопадовий вечір виглядала здорово, а ми особливо виділимо тут – захисників Сахо (автора двох голів) і Евра, півзахисників Рібері, Вальбуена і Кабая, форварда Бензема, який забив П’ятову другий м’яч.
А що ж збірна України? Наші футболісти дуже хотіли гідно виглядати на полі «Стад де Франс». Однак, потрапивши під шквал безперервних атак французів, розгубились. Досить швидко з’ясувалося, що їх психологічний і особливо атлетичний стан у порівнянні з першим поєдинком у Києві, залишає бажати кращого. Позначилася й відсутність у складі захисників Федецького і Кучера, котрі пропускають цей головний для України в 2013 році матч через дискваліфікацію. Їх нам явно не вистачало, особливо першого, який зумів начисто «закрити» на «Олімпійському» кращого гравця Європи–2013 Франка Рібері.
Зустрічі з Парижа і Києва транслювалися телеканалом «Інтер». І кожен уболівальник, який сидить на трибунах і біля «блакитних екранів», бачив, що наші хлопці намагалися з усіх сил, щоб отримати заповітний пропуск на чемпіонат світу. Однак цього разу в столиці Франції стрибнути вище голови їм не судилося – вже дуже сильний, успішний і щасливий виявився їхній іменитий суперник. Чи варто через це сильно засмучуватися? Вважаємо, що ні. Такий спорт. І даний результат зайвий раз переконує нас у тому, що часом навіть такої чудової перемоги з рахунком – 2:0 як у Києві, може не вистачати для загального успіху …
Шкода, що бразильську самбу наша збірна не побачить наяву. І все ж хочеться щиро подякувати Михайлу Фоменку, всьому його тренерському штабу, а також збірній України з футболу за прекрасно проведений сезон–2013, за показану гру і надію на майбутні успіхи. Віримо, що вони обов’язково у нас будуть. З нетерпінням будемо чекати відбіркового турніру Євро–2016 і його фінальної частини, яка пройде у Франції.
Михайло Волобуєв,
спортивний оглядач
«Правди України»,
Олександр Хілюков,
заст. головного редактора сайту АСЖУ