У Києві відбувся міжнародний етап Кубка світу з фехтування серед юніорів «The Golden Gate–2013» 2–3-го листопада. Перед фінальною битвою мені вдалося поспілкуватись з російською фехтувальницею-шаблісткою Тетяною Суховою.
– Добрий день, Тетяно. Як давно ви займаєтесь фехтуванням? Які нагороди ви вже отримували?
– Займаюсь уже дев’ять років. Спочатку нагород не було, бо всі дівчата були старші за мене, а з часом я почала займати призові місця на юніорських чемпіонатах Європи та світу.
– А хто був ініціатором того, щоб ви почали займатися саме фехтуванням?
– Ініціатором, звичайно, була сама я, але, можна сказати, що повторила це за подругою. Спочатку вона записалася на фехтування, а я вже потім за нею. Куди вона, туди і я (посміхається). А батьки мене тільки підтримували.
– Чого ви очікуєте від сьогоднішнього турніру?
– Кожен сподівається отримати перемогу. Минулого року на цьому ж чемпіонаті я зайняла третє місце. Зараз я вже покращала цей результат. І сподіваюсь мені вдасться перемогти і в фіналі.
– Що можете сказати про підготовку та організацію сьогоднішнього турніру?
– Все гарно, зроблено все на вищому рівні. Я повністю задоволена організацією «Золотих воріт – 2013». Не помітила ніяких недоліків та трохи здивована цим. Колись на юніорському чемпіонаті Європи через погану роботу організаторів ледве не зірвалось змагання, добре, що сьогодні все проходить гарно. Дякую Україні.
– Які плани на майбутнє?
– Ну поки хочу досягти ще чогось на європейських та світових юніорських змаганнях. А далі вже приєднаюсь до «дорослих» спортсменок. Я останній рік в юніорах. Ну а на дорослому рингу хочу потрапити до збірної Росії.
Тетяна вибачається і стрімко йде на ринг на вирішальне змагання зі своєю співвітчизницею Ганною Баштою. Вже через десять хвилин Тетяна Сухова становиться переможницею «Золотих воріт – 2013». Я не змогла стриматись, щоб не привітати мою респондентку, яка ще декілька хвилин тому розповідала мені, як вона хоче здобути цю перемогу:
– Вітаю, Тетяно! Перемога була блискучою. Які емоції після довгоочікуваної перемоги?
– Дякую. Я це зробила (посміхається). Тепер таке відчуття легкості – мета досягнута. Насправді емоції просто переповнюють, ця перемога дійсно була довгоочікувана (посміхається).
Олена Пащенко,
студентка 2-го курсу
Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка