Українська Українська Русский Русский
Асоціація спортивних журналістів України
Ukrainian Sports Press Association
Меню сайту


Анкета AIPS
Новини
У Парижі знову дозволені дуелі
23.11.2010
У Парижі знову дозволені дуелі

Десять днів дзвін шпажних, рапірних і шабельних клинків тримав у напрузі Париж, який знемагає від дощу. З 4 по 13 листопада близько 900 кращих фехтувальних дуелянтів з усієї планети зібралися тут, щоб розіграти нагороди чемпіонату світу 2010 року. Збірна України залишила славне місто на берегах Сени з 2 срібними та 1 бронзовою медаллю. Тим самим знову підтвердивши своє право перебувати у світовій фехтувальній еліті.

Сюрпризи приємні і не дуже

Змагання подібного рівня завжди повні несподіванок. Як приємних, так і не дуже. І паризький фехтувальний марафон не став тут винятком. Ми не раз були свідками того, як терпіли поразки відомі і досвідчені мушкетери, переможці та призери чемпіонатів світу та Олімпійських ігор, континентальних першостей, турнірів «Гран-прі» та етапів Кубка світу. Багато хто з них не зуміли потрапити за підсумками особистих змагань навіть у вісімку (що завжди у фехтуванні вважалося дуже пристойним результатом), хоча згідно світового рейтингу сезону, що минає, вони й перебували у медальній зоні або в безпосередній близькості від неї.

Зрозуміло, на елегантних доріжках Великого палацу, що знаходиться буквально в двох кроках від Сени і Єлисейських полів в самому центрі французької столиці, спалахнуло чимало і нових яскравих зірок, чиї головні перемоги у спорті ще попереду. Радісні й сумні моменти в повній мірі довелося пережити на головному турнірі року і нашій національній збірній, що виступала в Парижі у всіх видах зброї по повній програмі, що включала в себе як особисті, так і командні змагання. До речі, подібне дозволити собі змогли тут лише деякі країни-лідери світового фехтування. І бачити Україну серед них було дуже приємно ...

Відчуття великої спортивної події, що наближається, прийшло до мене пізно увечері 2 листопада, невдовзі після приземлення в аеропорту Шарля де Голя, де вперше побачив велику барвисту рекламу світової фехтувальної фієсти. Щоб більше не повертатися до цього питання, зауважу, що витонченими барвистими плакатами із зображенням двох дуелянтів в місті і його передмістях були прикрашені (як вдалося переконатися пізніше) абсолютно всі входи і виходи в метро, трамвайний і автобусний транспорт. А вже в ході чемпіонату світу про нього активно розповідали постійні телесюжети та численні ЗМІ. Втім для країни, де фехтування здавна вважається (особливо після блискучих романів Олександра Дюма) чи не національним видом спорту, подібна увага до турніру цілком природня і виправдана. І викликає тільки добру заздрість.

Але вже на наступний день 3 листопада мене чекав перший, і прямо скажемо, не дуже приємний сюрприз. Прийшовши вранці у Великий палац, побудований в кінці ХІХ століття спеціально до першої Всесвітньої виставці, за акредитаційної карткою, я був сильно здивований побаченим - величезне помпезне приміщення нагадувало швидше будівельний майданчик, ніж готовий до світового чемпіонату зал з багатотисячними трибунами. Не виявилося тут і прес-центру, де можна було б отримати потрібну інформацію. Всюди панували бедлам і неохайність, що посилювалася метушливими діями великої групи робітників ... які тільки приступили до встановлення глядацьких трибун та розгортання фехтувальних доріжок. Чомусь відразу згадалося літо 2008 року, коли Київ приймав у себе в Палаці спорту чемпіонат Європи. У нас за тиждень до його початку абсолютно все було готове до проведення змагань, які, до речі, пройшли на найвищому рівні. Подібного конфузу, та ще й у столиці Світу, як часто називають Париж, від організаторів я, природно, не очікував. Не готовими до побаченого виявилися ще п'ять журналістів з інших країн, які прийшли до палацу за своїми акредитаціями.

Помітивши нашу розгубленість і здивування, до нас поспішив високий, елегантно одягнений чоловік років 60. Він виявився одним з відповідальних працівників Оргкомітету чемпіонату світу.

- Месьє, вам не слід хвилюватися з приводу того, що відбувається тут, - посміхнувся француз, який представився Шарлем. Змагання прийдуть сюди тільки через три дні. І до ранку 6 листопада Великий палац, повірте мені, буде повністю готовий до основних боїв за медалі, як і прес-центр. А зараз вам усім потрібно поїхати на метро на бульвар Чойси в спортивний центр Карпентьє. Саме там пройдуть протягом найближчих двох днів попередні поєдинки особистого турніру за потрапляння до 64. Там же отримаєте і свої акредитації.

Подякувавши чемному Шарлю, вирушаю до метро. На щастя станція «Чампз Єлисей Кліменсі» знаходиться поряд з Великим палацом. А приїхавши на Південну околицю Парижа, знову зіткнувся з сюрпризом. Цього разу винятково приємним. Проблема комплексних спортивних споруд в Україні завжди була досить гострою. Як у радянські часи, так і нині. Толком їх не було і тридцять років тому. Немає в загалом-то і сьогодні, хоча гарячі і серйозні розмови на цю тему ведуться безперервно всі ці роки. А тут в районі новобудов, які чимось нагадали мені київську Оболонь, я побачив втілення давньої мрії.

Розповідати про універсальний спортивний комплекс Георгія Карпентьє безглуздо. Його треба бачити і захоплюватися! Зауважу лише, що мене особливо вразила та обставина, як функціонував цей спорткомплекс. Так вже вийшло, що протягом двох днів з ранку і до вечора я провів у розкішному і просторому спортивному залі, де без проблем розмістилися 16 фехтувальних доріжок (ще 8 були укладені по сусідству в другому залі), трибуни на 1,5 тисячі глядачів, а також дві окремі трибуни для журналістів і віп-персон. Те, що зал, де проходили попередні сутички (за напруженням пристрастей і внутрішнім напруження вони абсолютно не поступалися головним боям) завжди був забитий під зав'язку, мене не особливо здивувало - все-таки чемпіонат світу подія неординарна. А ось 100% завантаження як дітьми, так і дорослими двох десятків майданчиків (баскетбольних, волейбольних, гандбольних, 3-х футбольних і 1-регбійного полів, легкоатлетичного ядра) - вражають і захоплюють. Давно пора і нам в Україну в цьому непростому питанні (що вимагає серйозних фінансових витрат) переходити від розмов до справи. Адже немає нічого дорожчого за здоров'я людей! І хочеться вірити, що нинішнє керівництво країни і спортивній галузі, чудово розуміючи ситуацію, візьмуться нарешті за вирішення цієї давно назрілої проблеми ...

Першими на доріжки центру Карпентьє вийшли шпажисти. У цьому виді зброї (особливо в чоловічій шпазі) у наших спортсменів давні славні традиції. Згадаймо хоча б першого олімпійського чемпіона (Токіо, 1964 рік), багаторазового призера Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи, заслуженого майстра спорту і заслуженого тренера України киянина Григорія Крісса. Або чемпіонку світу 2003 гола його землячку Наталю Конрад. На нинішньому турнірі фахівці і любителі фехтування великі надії покладали на львів'янку Яну Шемякіну (вона підійшла до змагання у Франції з дуже високим 4-м рейтингом у світі) і всю чоловічу четвірку - харків'ян Дмитра Карюченка і Максима Хвороста, киянина Ігоря Рейзліна і дніпропетровця Богдана Нікішина . Команда хлопців вже давно входить у світову еліту, займаючи високі місця на міжнародних змаганнях усіх рівнів. І ми мали право чекати від них гідного результату. Забігаючи трохи наперед, із задоволенням відзначу, що хоча український квартет і залишився за межею призерів (підсумкове 6 місце), відфехтував він, на мій погляд, блискуче, поступившись за вихід у медальну зону в рівній, запеклій і красивій дуелі лише майбутньому чемпіонові світу в команді збірній Франції.

Про цей фантастичний поєдинок парижани будуть згадувати ще дуже довго. Сподівалися ми і на успішний виступ в особистому турнірі львів'янки Анфіси Почкалової, яка стала рік тому в Антальї (Туреччина) несподівано для багатьох любителів фехтування, бронзовим призером дорослого чемпіонату світу (у той період вихованка заслуженого тренера України Андрія Орліковського була всього лише одним з лідерів світового юніорського рейтингу). Але вийшло не зовсім так, як всім нам хотілося б.

Вже в першому раунді в шпазі Україна втратила відразу двох (з 8) дуже сильних спортсменів - Анфісу Почкалову та Ігоря Рейзліна (цю втрату збірна зазнала під другий день попередніх боїв). Львів'янка при чотирьох перемогах і двох поразок у групі № 9 отримала-таки право на ще один додатковий поєдинок, який дає останній шанс потрапити в заповітне число 64 учасниць, які продовжують боротьбу за медалі. На жаль, цією можливістю українка не скористалася. І залишилася за бортом основної сітки, зайнявши в підсумку 72 місце при 136 учасницях. При особистому 25 світовому рейтингу напередодні чемпіонату, паризький результат Почкалової, погодьтеся, бентежить.

Цим виступом талановита шпажистка міцно засмутила всіх - особистого тренера Андрія Орліковського, старшого тренера збірної з жіночої шпаги Дмитра Рейзліна, подруг по команді і, звичайно ж, своїх численних шанувальників. Адже не про такий результат мріяла амбітна 20-річна студентка, вирушаючи до Парижа. У чому причини вкрай невдалого виступу на головному турнірі року (значно нижче своїх дійсних можливостей Анфіса провела і ряд командних поєдинків) Почкалової і її тренеру ще належить розібратися. До слова, майже весь нинішній сезон у вчорашньої юніорки склався некращим чином, що також змушує замислитися.

Гіркі спогади від чемпіонату світу залишаться і в Ігоря Рейзліна, одного з кращих українських шпажистів останніх кількох років. Киянин підійшов до паризького турніру у відмінній формі, і цілком міг розраховувати на дуже пристойний результат. Але під час третього бою на попередньому етапі (до цього моменту в активі Рейзліна вже були дві переконливі перемоги) Ігор отримав дуже важку травму ноги. І хоча цю нещасливу сутичку мужній атлет, перемагаючи біль, довів-таки до перемоги, змагання для нього фактично закінчилися. Ось як прокоментував цю неприємну ситуацію державний тренер з фехтування і керівник української делегації на чемпіонаті світу Петро Азарченков: «Безглузда травма ноги не тільки вибила Ігоря з колії. Вона позбавила його головних козирів - руху та швидкості. А без них це вже не Рейзлін».

З решти трьох особистих поєдинків киянин два програв. На заключний бій його вже не випустили тренер і лікар, що вирішили приберегти Ігоря для командних боїв, якщо в тому виникне гостра необхідність. Прикро й гірко вибувати з турніру, до якого ти напружено і цілеспрямовано готувався цілий рік, через безглузде ушкодження. Але такі жорстокі закони спорту, вмить розбивають мрії і плани атлета. Побажаємо ж Ігорю Рейзліну якнайшвидшого одужання і повернення на фехтувальну доріжку. Він дуже потрібен збірній, а вона йому.

Таким чином, в основну особисту шпажную сітку з 64 учасників від України пробилися у жінок - львів'янки Яна Шемякіна (маючи високий рейтинг вона потрапила туди безпосередньо, минаючи попередній відбір) і Ксенія Пантелєєва, а також киянка Олена Кривицька. У чоловіків цього права добилися двоє вихованців заслуженого тренера України Ірини Одокієнко Д. Карюченко та М. Хворост, а також Б. Нікішин.

Ще по одній втраті на цьому етапі збірна України зазнала в жіночій шаблі, де несподівано оступилася олімпійська чемпіонка Пекіна в команді Галина Пундик і в жіночій рапірі - тут «забуксувала» бронзовий призер юніорського чемпіонату Європи 2010 року Анастасія Московська. Всі інші наші мушкетери потрапили у другий етап чемпіонату світу, де власне і розігрувалися медалі в особистому та командному першості. На фехтувальні доріжки у Великому палаці від України вийшли майстри шаблі - Ольга Харлан (вона отримала це право без відбору, виходячи з високого особистого рейтингу), Олена Хомрова, Ольга Жовнір, Дмитро Бойко, Олег Штурбабін, Дмитро Пундик та Андрій Ягодка. У рапірі - Ольга Лелейко, Олена Хісматуліна, Катерина Ченцова, Ростислав Герцик, Клод Юнес, Андрій Погребняк та Богдан Гуриненко.

Після двох днів попередніх, а точніше сказати відбіркових боїв за потрапляння в основну сітку змагань, чемпіонат світу на цілий тиждень оселився нарешті-то на своїй головній арені - Великому палаці в самому центрі французької столиці.

Прекрасна музика атаки

Опинившись вранці 6 листопада вдруге у Великому палаці на вулиці Вінстона Черчеля, я знову був вражений побаченим. Тепер мене охопили виключно позитивні емоції: величезна виставкова площа всередині будівлі (на межі ХІХ і ХХ століття тут влаштовувалися кінні перегони) перетворилася на найсучасніший Палац спорту з багатотисячними трибунами і двома просторими залами на 8 доріжок. Щоправда прес-центр, з огляду на великий наплив журналістів, які висвітлюють чемпіонат, виявився трохи затісний. Зате повністю готовим в інформаційному плані і зі швидкісним інтернетом. Тут завжди були гаряча кава, прохолодна вода. А головне, швидко надходження протоколів про бої, які закінчилися, і постійна телевізійна картинка на численних екранах, що дозволяло представникам ЗМІ працювати в режимі он-лайн. Давно не доводилося бачити мені таких гарних умов для роботи преси. І вона, судячи з численних щоденним публікацій, теле і радіо репортажам, відгуками любителів фехтування, попрацювала на славу. Завдяки численним ЗМІ, фехтування, як вид спорту, після паризького чемпіонату світу, на мій погляд, придбав по всьому світу велику кількість нових шанувальників. Не сумніваюся, що з'явилися вони і в Україні.

Перших медалей на турнірі чекати нам довелося недовго. І поклали їх у скарбничку збірної України шаблістки з Миколаєва Ольга Харлан та Олена Хомрова, які гідно виступили в особистій першості. Весь турнір подружки пройшли дуже впевнено і рівно, показавши фехтування вищої якості. Проблем у Харлан не виникло аж до фіналу. Своїх суперниць Оля перемагала більш ніж переконливо: у 1/32 фіналу японку Чізуру Огінезаву - 15:0, в 1/16 китаянку Ні Хонг - 15:4, в 1/8 італійку Жоа Марзокку - 15:10, в 1/4 ще одну італійку Ірен Веччі - 15:6, в 1/2 фіналу найдосвідченіших росіянку Софію Велику - 15:9. Цим вихованка заслуженого тренера України Артема Скорохода забезпечила собі як мінімум срібну медаль.

Шлях до п'єдесталу в Олени Хомрової вийшов куди складніше: у двох поєдинках її перевага була мізерною. І тут все вирішив один переможний удар. У 1/32 фіналу вихованка заслужених тренерів України Анатолія і Андрія Шлікар без проблем здолала кореянку Ра Жін Лії - 15:7. У 1/16 перед українкою не встояла полячка Дагмара Возняк - 15:8. У двох наступних раундах Хомрова продемонструвала не тільки високу майстерність, а й силу духу, вирвавши перемогу в дуже рівних і дуже нервових боях останнім ударом. У 1/8 їй поступилася американка Абтіха Мухаммад - 15:14, а в 1/4 туніска Аззана Бесбес - 15:14. Пробившись до півфіналу (як раділи цьому всі ми, але особливо Оля Харлан!), Хомрова вперше в кар'єрі стала медалісткою особистої першості на чемпіонаті світу. З чим ми Олену всі (представники ФФУ, тренери, спортсмени) відразу ж дружно і сердечно привітали. Вище піднятися їй не дозволила легендарна американка Маріель Загуніс, яка перемогла українку в півфіналі з рахунком - 15:6. Така «бронза» дорогого коштує!

Як і очікувалося багатьма фахівцями і глядачами у фіналі жіночого шабельного турніру зустрілися дві абсолютно кращі на сьогоднішній день спортсменки у цьому виді зброї - дворазова олімпійська чемпіонка в особистому заліку та чемпіонка світу американка Маріель Загуніс і олімпійська чемпіонка у Пекіні в команді, віце-чемпіонка світу минулого року українка Ольга Харлан. Їх красиве і непримиренне суперництво ось вже третій рік тримає в напрузі весь фехтувальний світ. Маріель старша за віком, значно досвідченіша і особистих успіхів у неї поки побільше, ніж у Ольги. Зірка Харлан запалилася на спортивному небосхилі на кілька років пізніше, ніж у американки, але з кожним сезоном світить все яскравіше і яскравіше. В особистих зустрічах перевага, нехай і невелика, поки що на боці суперниці українки. Але ті, хто знають характер Харлан, були впевнені в тому, що Загуніс і цього разу доведеться дуже постаратися, щоб узяти верх над нашою Ольгою.

І паризький фінал став тому підтвердженням. Іскрометний, з хитринкою, з величезною внутрішньою динамікою і завзятістю він постійно змушував переповнені трибуни вибухати оплесками. Вправнішою і холоднокровнішою в цій дуелі була американка (особливо у критичних моментах). І по праву завоювала чемпіонський титул - 15:11. У Олі знову, як і рік тому в Антальї, срібна медаль. Поступитися в рівному фіналі легенді жіночої шаблі абсолютно не соромно. І в поразках, як любили говорити в древньому Римі, користь ховається. Важливо навчитися з них робити правильні висновки. Будемо вірити, що на Лондонській Олімпіаді, де, на жаль, не буде командної жіночої шаблі, ми побачимо у фіналі особистого турніру Олечку Харлан. І паризький досвід допоможе їй закінчити його на свою користь.

Крім миколаївських дівчат, що доставили всім нам у цей дощовий вечір листопада справжню насолоду і радість своїм фехтуванням і результатами, в особистій першості брала участь також і третя наша шаблістка з Хмельниччини Оля Жовнір. Їй вдалося пройти тільки одне коло - в 1/32 фіналу олімпійська чемпіонка Пекіна в команді з рахунком - 15:8 перемогла гречанку Марину Паізі. Проте вже у другому поєдинку дня Оля нічого не змогла вдіяти з полячкою Богні Юзвяк - 10:15, і вибула зі змагань у 1/16 фіналу. Всього в жіночому шабельної турнірі за медалі боролося 110 учасниць.

6 листопада на доріжках Великого палацу билися за нагороди в особистій першості і чоловіки шаблісти. Спочатку шанси наших хлопців оцінювалися скромніше, ніж у дівчат. І хоча вся четвірка билася відчайдушно і сміливо, вище 16 місця Дмитра Пундика з Хмельниччини ніхто з них піднятися не зумів. На 28 сходинці залишився одесит Андрій Ягодка, на 39-й - Дмитро Бойко, а на 46-й - Олег Штурбабін. Результати, показані українськими шаблістами, напевно, могли бути і краще. Принаймні, так вважають по гарячих слідах багато фахівців (і не тільки, до речі, наші), з якими мені вдалося поспілкуватися тут. Їм видніше. Зі свого ж боку хочу відзначити дебютантів чемпіонату, молодих майстрів Дмитра Пундика (тренер Валерій Штурбабін) і особливо Андрія Ягодку (тренер Гарік Давидян). Обидва і на відбірному етапі в спорткомплексі Карпентьє, і в основному турі у Великому палаці показали дуже пристойне фехтування, билися на доріжці не по роках розумно і обачливо. А відсутність досвіду намагалися компенсувати сміливістю і відвагою, що дуже похвально, Здорово проявили себе хлопці і в командних боях, чим ще раз довели своєчасність своєї появи у збірній і правомірність потрапляння обох на чемпіонат світу. Саме в припливі такої відважної молодої і гарячої крові останнім часом гостро потребує наша національна шабельна дружина. До речі, і не тільки вона. У чоловічому турнірі шаблістів взяло участь 126 учасників. А чемпіоном світу несподівано став кореєць Ву Янг Вон.

Коли наступного дня доріжки Великого палацу окупували рапіристи (жінки і чоловіки), особливих ілюзій на успіх земляків у мене не було. Явно затягнувся для нас «льодовиковий період» після яскравих і гучних перемог Сергія Голубицького на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу та Європи в період з 1992 по 2000 роки. А жінки не радували нас сюрпризами і ще довше. А адже рапіра в Україні своїми досягненнями колись абсолютно нічим не поступалася шпазі та чоловічій шаблі. Згадаймо хоча б таких її великих майстрів як Віктор Путятін та Володимир Смирнов, що не раз ставали чемпіонами та призерами Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи, Радянського Союзу, виграти які, часом, було набагато складніше, ніж перелічені вище турніри. Так, це були вже далекі 60-ті, 70-ті, 80-ті роки і початок 90-х років минулого століття. Але за давністю років цінність і вагомість тих перемог для України не зменшується. А тому, хто ризикне і спробує хоча б наблизитися до тих славних успіхів, здобуде нашу спільну повагу.

Можливо такими хоробрими стануть молоді львівські рапіристи Ростислав Герцик і Клод Юнес, вихованці цікавого, і по-хорошому амбітного тренера Сергія Гаравского? Принаймні, обидва вчорашніх юніора проявили себе в Парижі з найкращого боку. Особливо Герцик, який пробився у світову еліту, і зайняв в особистому турнірі чемпіонату світу високе 7-е місце. Такого пристойного результату в чоловічій рапірі Україна не мала з часів епохи Сергія Голубицького. Тут цікавий і такий момент: Ростилав не тільки красиво і технічно переграв непоступливого тунісця Мохамеда Сманді - 15:13, двох найдосвідченіших австрійців Роланда Шлоссера - 15:13 і Морітца Хінтерсеєра - 15:14, а й виявив у тривожні миті справжній бійцівський характер. Поступаючись під час всіх цих поєдинків суперникам, львів'янин знаходив у собі кожен раз сили переламати ситуацію, вибухнути несподіваною атакою, а коли треба і потерпіти в захисті, щоб потім завдати невідпорного уколу. І бути б українцеві в Парижі з медаллю, якби не лідер японської збірної Юкі Ота, який як метеор увірвався у світову еліту. Йому Ростилав поступився у чвертьфіналі за вихід в півфінал майже без бою - 6:15, виклавшись без залишку морально і фізично на попередніх стадіях турніру. Позначився тут і брак досвіду, що не дозволив українцю прорватися в медальну зону. Але Ростик і так молодчина. Чекаємо на продовження, сміливець!

Сподобалося мені і фехтування киянина Андрія Погребняка, який посів у підсумку 15-е місце. У 2008 році він став у столиці України бронзовим призером чемпіонату Європи. А тепер підтвердив ще раз, що той успіх не був випадковим. Програв Андрій в бою за вихід до вісімки майбутньому бронзовому медалістові американцеві Гереку Мейнтхарду всього один укол - 14:15. Вчорашній юніор львів'янин Клод Юнес в особистій першості виявився в результаті на 40-й позиції, а киянин Богдан Гуриненко на 59-й. Всього в особистих змаганнях рапіристів взяло участь 147 атлетів.

У жіночій рапірі такого прориву як у чоловіків, на жаль не відбулося. Про що говорять місця наших фехтувальниць - Олена Хісматуліна (37), Ольга Лелейко (52), Катерина Ченцова (62) і Анастасія Московська (74). А весь п'єдестал пошани у рапіристок, за традицією, зайняли італійки на чолі з нев'янучою Валентиною Веццалі. 38-річний ветеран світового жіночого фехтування стала в Парижі бронзовим призером, пропустивши вперед молодь - Елізу Ді Франчіску (золото) та Аріану Ерріго (срібло). Всього тут билися за нагороди 88 спортсменок.

З великою надією вся наша делегація чекала понеділка, 8 листопада. Саме в цей день на доріжки Великого палацу повинні були вийти майстри шпаги. І у дівчат, і у чоловіків ми розраховували на хороші результати в особистій першості. Хоча на призове місце реально могла претендувати тут тільки львів'янка Яна Шемякіна, яка підійшла до паризького чемпіонату світу з 4-м планетарним рейтингом. Вихованка Андрія Орликовського вже давно є беззаперечним лідером української жіночої шпаги. І близько п'яти років постійно входить до світової еліти цього виду зброї.

У ній Яна залишилася і після Парижа, хоча і посіла в турнірі лише 9-е місце. Для будь-якої іншої спортсменки зі збірної України (та й іншої країни) такий результат міг би вважатися цілком пристойним, але не для Я. Шемякіної, яка має величезний фехтувальний талант. На її рахунку безліч перемог на міжнародній арені, включаючи чемпіонати Європи, Універсіаду, турніри Гран-прі та етапи Кубка світу. Немає поки в послужному списку неабиякої спортсменки лише медалей з Олімпійських ігор і чемпіонатів світу, хоча для цього, здається, є все - майстерність, досвід, харизма. Буде великою несправедливістю, якщо ця чудова шпажистка хоча б раз не підкорить світовий та олімпійський п'єдестали. Не багато фехтувальниць на планеті можуть похвалитися такою відданістю до улюбленого виду спорту як Яна Шемякіна. І одного разу успіх обов'язково відповість їй посмішкою за цю багаторічну відданість.

У Парижі Яна билася в кожному бою. При цьому всі вони складалися для неї вкрай тяжко, нервово та драматично. Так в 1/32 фіналу її суперницею була одна з сестер Херлі 20-річна Кортні, шпажистка вкрай тягуча і обережна. Я пам'ятаю американку ще за київським турніром «Золоті ворота» дворічної давнини. Її неспішна, вичікувальна манера вести поєдинок вже тоді створювала проблеми опоненткам. З того часу Кортні помітно додала в майстерності, досвіді, стала значно сильнішою і небезпечнішою. Спочатку для Яни все складалося добре. Вона швидко повела в рахунку - 1:0, 2:0. Потім після зразкової рівності - 2:2, 3:3, Шемякіна знову іде у відрив - 5:4, 6:4, 7:4. Але тягуча і настирна американка в кінцівці бою зуміла перехопити ініціативу і зрівняти рахунок - 9:9. Призначається пріоритет. Тут пощастило Яні. Втім, вона вирішила обійтися і без нього, швидко завдавши переможний укол - 10:9.

Ще напруженіше і драматичніше склалася для українки дуель з полячкою Євою Неліп в 1/16 фіналу. Після першої трихвилинки рахунок уколів на табло був рівним - 3:3. На другу перерву Яна пішла програючи - 7:8. За 9 секунд до закінчення поєдинку Шемякіна поступається Неліп два уколи - 12:14. Невже це кінець? Львів'янка так не вважає і в лихій атаці за 3 секунди до завершення запаморочливого бою скорочує відставання до одного уколу - 13:14. Трибуни в екстазі, суперниця, яка вже бачила себе в наступному раунді, схоже в шоці. І за 3 секунди, що залишилися, Яна примудряється завдати поспіль два уколи - 15:14! Полька - у глибокому ауті, а українка проходить в 1/8 фіналу, де потрапляє на італійку Наталі Моеллхаузен.

Залишивши безліч сил і емоцій у другому поєдинку дня, повністю відновитися до дуелі з італійкою наша шпажистка просто не встигла. І відразу ж виявилася в неприємній ролі наздоганяючої - 0:1, 1:4, 2:5.

«Яночка, не тисни, не лізь. Потерпи трохи. Вона сама до тебе прийде, - кращий український шпажист всіх часів, олімпійський чемпіон Токіо 1964 року, заслужений майстер спорту Григорій Крісс буквально благає землячку змінити тактику бою. І тут же додає до сказаного, - Ну хоч раз візьми захист. Ти ж, розумниця, вмієш це!».

Поради легендарного фехтувальника Крісса були Яною почуті і сприйняті, як і повчання особистого тренера Орликовського. І ось вже ситуація вирівнялася - 6:7, 7:7, 8:8, 9:9. В останніх двох атаках суперниці обмінюються обопільними уколами, що ще більше заводить публіку. За 16 секунд до кінця валідольної дуелі українка знову відстає на два уколи - 10:12. За 3 секунди до закінчення часу Яна майже дістає італійку - 12:13, і кидається у вирішальну атаку. На жаль, вона не приносить бажаного результату. До того ж суперниця, вдало захистившись, в контратаці встигає завдати зустрічний укол - 12:14. Час зустрічі закінчується, Яна вибуває з турніру. Вкрай прикрий підсумок для нас. І перш за все для самої спортсменки, яка підійшла до паризького турніру у відмінній формі. Мрія завоювати медаль чемпіонату світу для лідера нашої жіночої збірної поки так і залишається мрією. А Наталі Моеллхаузен, взявши гору в наступному бою над полькою Магдаленою Пекарській - 15:12, завоювала таки бронзову нагороду. А чемпіонкою світу до величезної радості організаторів змагань стала француженка Морен Нісіма (15-а в світовому рейтингу), яка здолала у фіналі угорку Емезе Сас (на той час другу за рейтингом шпажистку планети) з рахунком - 15:10.

Одночасно з Яною Шемякіною в особистих змаганнях шпажисток (всього 136 учасниць) виходили на доріжку ще дві українки. І обидві показали якісне, добротне фехтування. Це дозволило киянці Олені Кривицької зайняти досить високе 30-е місце, а дебютантці подібних турнірів 16-річній львів'янці Ксенії Пантелєєвої - 31-е, що для маленької зірочки є просто чудовим результатом. При подальшій серйозній роботі в обох шпажисток, на мій погляд, проглядаються дуже гарні перспективи на майбутнє.

Завершували особисту першість чоловіки-шпажисти. Про популярність цього виду в світі можна судити хоча б за таким фактом - за нагороди турніру побажало поборотися 196 атлетів з 76 країн. Конкуренція тут була просто божевільна, і далеко не всі фаворити виявилися до неї готові. Наприклад, німець Йорг Фідлер, який приїхав до Парижа в ранзі одного з головних претендентів на медаль, був битий у 1/16 фіналу естонцем Миколою Новосьоловим, а іспанець Жозе Луїс Абажо (у світовому рейтингу він йшов на той час другим) на цьому ж етапі не встояв перед німцем Мартіном Шміттом. У підсумку чемпіоном світу у шпазі став ... М. Новосьолов (33-й у рейтингу), у фіналі буквально він зім'яв француза Г. Грум (6-й) - 15:8.

Наші чоловіки, які завжди краще виступають у команді, ніж в особистій першості, зупинилися, тим не менш, несподівано далеко від медальній зони. Їм варто поспівчувати хоча б тільки за те, що змагаючись  у своїх боях буквально до останнього патрона, вони поступилися суперникам лише по одному уколу: Дмитро Карюченко в 1/16 фіналу, програвши голландцеві Басу Вервейлену - 14:15, став у підсумку - 24-м, Максим Хворост в 1/32, поступившись кубинцю Жулерме Мадригалі - 12:13, посів 40-е місце. Одним уколом - 9:10 Богдан Нікішин програв росіянинові Антону Авдєєву і опинився на 57-й позиції. З сумним виглядом спостерігав за хлопцями киянин Ігор Рейзлін, який через отриману напередодні важку травму ноги в основну сітку особистого турніру не потрапив. І в результаті у нього 89-е місце, що, зрозуміло, ніяк не відображає реальний стан киянина у світовому табелі про ранги.

Другий тиждень паризького чемпіонату світу (з 9 по 13 листопада) був повністю відданий командним змаганням. І тут Україна зуміла завоювати ще одну медаль - срібну, хоча багато фахівців пророкували їй «золото». Медаль цю принесли нам шаблістки, очолювані неповторною Ольгою Харлан. Олімпійські чемпіонки Пекіна, які рік тому в турецькій Антальї підкорили світову вершину, дуже хотіли залишитися на ній і після Парижа. І все йшло до цього аж до фіналу. На шляху до нього українки не відчували абсолютно ніяких проблем, показавши при цьому звичну для себе потужну, гостроатакуючу манеру ведення бою. Пропустивши перший раунд, О. Харлан, Є. Хомрова, Г. Пундик та О. Жовнір в 1/16 фіналу легко розібралися з іспанками - 45:32. Потім так само переконливо були переграні на доріжках Великого палацу команди Італії - 45:38 та Франції - 45:34.

Ми прогнозовано виходимо у фінал. І чекаємо там американок на чолі з Маріель Загуніс або росіянок з Софією Великою. Хто б хто з них на нас не вийшов, значення не має - і тих, і інших українки в останні роки обігравали не раз. Заокеанські шаблістки нашим північним сусідам поступилися, причому несподівано легко - 32:45. Але переможний рахунок вийшов в чому для них таким через травму Маріель. А без Загуніс міць американок впала чи не на 50%.

Таким чином, у фіналі жіночої шаблі зійшлися головні фаворити паризького турніру: збірні України та Росії. Влітку в Німеччині на чемпіонаті Європи наші землячки у фіналі легко взяли гору над суперницями, і горіли бажанням закріпити той успіх. Однак цього разу шабельна дуель між суперницями, які добре знають один одного, проходила зовсім за іншим сценарієм, ніж, скажімо, в липні в Лейпцигу. Вже після перших двох поєдинків наших медалісток в Парижі Є. Хомрової та О. Харлан росіянки виявилися попереду - 10:6. Промінь надії майнув після виходу на доріжку третьої пари, де Г. Пундик, витончено розправилася з Ю. Гаврилової (9:4). І Україна в перший і в останній раз в цьому бою вийшла вперед - 15:14. Але тут же Є. Хомрова та Г. Пундик програють відповідно Д. Галіакбарової (3:6) і С. Великої (1:5), і ми знову помітно поступаємося в рахунку зібраним росіянкам - 19:25. Це, на мій погляд, був переломний момент фіналу, оговтатися від якого дружина Валерія Штурбабіна так і не змогла. Підсумок вирішального поєдинку - 45:33 на користь суперниць, які зловили кураж. Росія - чемпіон світу, Україна - срібний призер. З чим ми її і вітаємо. Звичайно ж, мріялося про більше, ніж друга сходинка п'єдесталу. Але і досягнутий результат гідний похвали і пошани. Сумувати дівчатам не варто. Просто в цей конкретний момент росіянки виявилися більш сильною і успішною командою. Мені ж залишається тільки подякувати шаблісткам за дуже хороший виступ у Парижі. Погодьтеся, три медалі, завойовані ними на чемпіонаті світу, більш ніж пристойний результат. У нас є з кого брати приклад, і на кого рівнятися у спорті!

Чоловіча шабельна команда за потрапляння в медальну зону програла італійцям (29:45), які стали потім срібними призерами. У суперечці за 5-6 місце наші поступилися збірній Китаю - 32:45, а в суперзапеклій дуелі за 7-й рядок у підсумковій таблиці зломили опір впертих корейців - 45:44. Тут надзвичайним бійцем показав себе одесит Андрій Ягодка: в останньому дев'ятому бою він буквально розгромив з рахунком - 11:4 чемпіона світу з шаблі 2010 корейця Ву Янг Вона. Браво, Андрію! Переможцями турніру вийшли росіяни, які в драматичній дуелі «зарубали» італійців - 45:41.

У командній рапірі наші успіхи виявилися досить скромними: у жінок у підсумку - 7-е місце, у чоловіків і того нижче - 19-е. Це особливо прикро після успіху Р. Герцика і А. Погребняка в особистій першості. До цього часу не можу зрозуміти (і прийняти для себе) результат першого поєдинку з командою Єгипту - 36:45. Переконаний, наш кривдник не того рівня суперник, щоб отримувати від нього такого ляпаса. Що тут сталося, розбиратися фахівцям. Але виступати так беззубо і безвідповідально у командному заліку на головному старті року українцям не гоже. Авторитет і повага у спорті завоювати завжди непросто, а втратити легко. Тут, мабуть, краще і не скажеш, ніж зробив це великий актор Павло Верещагін у фільмі «Біле сонце пустелі»: «За державу прикро».

Командні змагання зі шпаги вінчали десятиденний паризький фехтувальний марафон, який став яскравою подією року, що минає. Українські колективи завершили його по-різному - дівчата посіли лише 16-е місце при 22 учасниках, а чоловіки 6-е при 31 команді. Аналіз цієї ситуації у зрозумілій формі зроблять фахівці. Але, як очевидець, я б утримався від дуже жорсткої оцінки виступу жіночої збірної, пам'ятаючи про те, що в перших двох поєдинках вона виглядала на доріжці дуже навіть бойовою і пристойною одиницею, хоча і постала в Парижі в оновленому вигляді. З Бразилією та Румунією наша команда боролася з гарним настроєм. Південноамериканок в підсумку ми перемогли - 45:29, а майбутнім чемпіонкам світу програли в рівній і впертій боротьбі - 35:45, поступаючись перед дев'ятою завершальною дуеллю всього два уколи. Великий розрив у рахунку виник лише наприкінці заключної 3-хвилинки. І тільки через те, що киянці Тані Новаковської, яка повернулася у великий спорт після 5-річної перерви, потрібно було відігравати ту ж пару-трійку уколів. Вона відчайдушно атакувала суперницю, в надії дістати її, і натикалася на разючі контрвипади Сімони Олександру. Прикро, звичайно, що спекотна погоня не вдалася. Сьогодні не вийшло, зате цілком ймовірно вона вийде завтра. А право на створення своєї команди, її бачення, заслужений тренер України Дмитро Рейзлін, безумовно, має. І ще один шанс її створити йому, на мій погляд, слід надати. Рівна дуель з чемпіонками світу румунками лише переконує в цьому.

Що ж стосується інших трьох програних після Румунії поєдинків - зі Швейцарією (40:45), Японією (42:45) і Канадою (43:45), то і тут є ряд пом'якшуючих обставин. По-перше, в них не брала участь Яна Шемякіна (їй тренери, враховуючи напружений сезон, дали відпочити), а, по-друге, дуже багато фізичних і моральних сил забрав у наших дівчат нервовий бій з румунками, відійти від якого вони так і не зуміли. Та й вихід Анфіси Почкалової (замість Яни) бажаного ефекту не приніс. Що, втім, враховуючи її нинішній стан, особливим сюрпризом вже не стало. Звідси і таке низьке для команди шпажисток 16 місце.

Тренери і спортсменки без сумніву зроблять уроки з невдач в Парижі. І до сицилійського чемпіонату світу 2011 року, лондонській Олімпіаді 2012 року в нас, я дуже сподіваюся, з'явиться інша, більш сильна за духом і майстерністю команда. Просто всім, хто творить її, треба вірити в це. І спокійно працювати над її створенням. Хоча треба визнати, що часу для цього залишилося обмаль. Але ж іншого шляху в України немає, а опускати руки, поки є хоч мінімальний шанс, не варто, друзі. Я вірю в нинішню команду шпажисток. І чекаю від неї вже у наступному сезоні значного прогресу.

Що стосується чоловічої команди зі шпаги, то вона, на моє глибоке переконання, взагалі завершила чемпіонат світу на мажорній ноті. Я і зараз абсолютно впевнений в тому, що не потрап квартету заслуженого тренера України Володимира Станкевича в 1/4 фіналу команда господарів турніру, наші хлопці напевно вивезли б з Парижа один їх комплектів нагород. Якого гатунку, питання риторичне. Майбутні тріумфатори паризького чемпіонату світу (а до нього багаторазові чемпіони світу та Олімпійських ігор) ледь забрали ноги від збірної України - 45:38. І нехай нікого не бентежить розрив у 7 уколів. Його господарі доріжки домоглися в останні двадцять секунд красивої і драматичнішої фехтувальної дуелі чемпіонату світу 2010 року. Як на мене, так це взагалі був найкращий бій турніру. Гідно його оцінили і переповнені трибуни, які довго не відпускали обидві команди. Виявися на місці Франції будь-який інший суперник з першої вісімки, на нашій вулиці величалося б справжнє свято. Втомлені від безкомпромісної дуелі з французами, наші хлопці суперечку за 5-е місце свіжим полякам програли - 31:45. Зате зустрічаючись з куди більш сильною та потужною командою Німеччини за 6 позицію в світовій класифікації, українці Дмитро Карюченко, Максим Хворост та Богдан Нікішин (запасний Ігор Рейзлін, отримавши знеболюючий укол, був поруч) впевнено перемогли - 45:40. Хоча суддя не раз «помилявся» на користь суперника. Гідний результат. І гідне для Україні закінчення паризького турніру!

Катанія в очікуванні спекотних дуелей

Ось як виглядає медальна таблиця паризького чемпіонату світу:

Місце Країна Золото Срібло Бронза Всього
1 Італія 2 3 2 7
2 Франція 2 1 2 5
3 Росія 2 0 3 5
4 Німеччина 1 2 0 3
5 США 1 1 1 3
6 Китай 1 1 0 2
7 Пд. Корея 1 0 3 4
8 Румунія 1 0 2 3
9 Естонія 1 0 0 1
10 України 0 2 1 3
11 Угорщина 0 1 2 3
12 Польща 0 1 0 1
13 Японія 0 0 2 2

Відшуміла фехтувальна фієста, що принесла багато радості любителям цього чудового олімпійського виду спорту в усьому світі. Висвітлила вона як світлі сторони українського фехтування, так і його «вузькі» місця, проблемні позиції. Настає пора спокійного, предметного аналізу і конкретних дій щодо усунення недоліків. Але основний висновок після паризького чемпіонату світу в мене склався визначено оптимістичний - незважаючи на численні труднощі (фінанси, тренувальні бази, брак кваліфікованих фахівців і т.д.), фехтування за підтримки Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, Національної федерації фехтування України, тренерів-ентузіастів розвивається в Україні в правильному напрямі. І в нього гарне олімпійське майбутнє.

Опущена завіса довгого і важкого фехтувального сезону 2010 року. Для когось  він був успішним, а для когось ні. Попереду новий сезон, нові старти, нові перемоги і невдачі. Таке спортивне життя, яке не знає спокою.

Наступний чемпіонат світу з фехтування пройде в жовтні 2011 року в Італії на Сицилії в місті Катанія. І буде він ліцензійним для лондонської Олімпіади, що обіцяє загострення боротьби і зростання конкуренції за медалі і місця біля п'єдесталу. Як хочеться, щоб успішно виступили в ньому й українські спортсмени, які ведуть серйозну підготовку до Олімпійських ігор на туманному Альбіоні.

Київ-Париж-Київ

Михайло Волобуєв,
президент Асоціації спортивних журналістів України,
член НОК України, спеціальний кореспондент «Олімпійської арени»

Від редакції: Щиро дякуємо за допомогу в організації поїздки нашого колеги на чемпіонат світу в Парижі, без якої не було б цього матеріалу, Льву Гольдбергу, члену Правління Київського гольф клубу і Павлу Гайдаю, керівнику компанії «Автологістика». Спасибі, друзі!

Фото з паризького чемпіонату світу Дар'ї Недашковської, прес-секретаря Федерації фехтування України,
та Олександри Валаєвої,
   
редактора офіційного сайту Федерації фехтування Росії

 

ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010
ЧМ-2010 ЧМ-2010

фотографії



Українська федерація карате


http://www.sport-tour.net/


Спеціальна Олімпіада України

Национальный университет




Livescore